РОЗСТРІЛЯНІ ІЛЮЗІЇ

До 120-річчя від дня народження живописця, графіка Івана Івановича Падалки

(1894 - 1937)

Талановитий митець Іван Падалка належить до тих українців, чия самобутня, незалежна, сповнена гарячої любові до України творчість була нагло перервана трагедіями репресій 1930-х років.

 Іван ПАДАЛКА народився 15 листопада 1894 р. у селі Жорнокльови на Черкащині  в сім’ї селянина, хлібороба середнього достатку.Родина складалася з десяти осіб, тож ледве зводили кінці з кінцями.

 Падалка І. Ілюстрація до Слова о полку Ігоревім. 1928 р.

Любов до навчання Іванові прищепив батько, який сам полюбляв читати історію. Початкову науку юнак здобув у церковно-парафіяльній школі, де займався мистецтвом. До художньо-промислової керамічної школи в Миргороді вступив завдяки отриманню стипендії, яку виклопотав для нього місцевий дворянин.  Часто керівництво школи ставило його самого та його художні витвори за взірець усім учням. Але зразковий студент став бунтівником і був виключений за свої погляди, а також за організацію учнівських виступів проти адміністрації й окремих викладачів. 1912 року учні школи, так звані гоголівці (від школи імені Миколи Гоголя), зорганізували демонстрацію, під час якої викрикували гасло: «Геть царя!».

Падалка І. Вантажники. На Дніпрі. 1926 р.

Падалка поїхав у Полтаву, де йому пощастило пропрацювати півроку при Полтавському етнографічному музеї. Там виготовляв копії українських килимів для ткацької майстерні на Київщині. Заробіток дав змогу Іванові восени 1913 року вступити до Київського художнього училища, у якому одержав дві нагороди від ради цієї школи — «Похвалу совєта» — за взірцеве навчання. У той сам час мистець займався графікою й почав оформляти дитячі книжечки.

Закінчивши училище, в грудні 1917 р. Іван Падалка вступає до новоствореної Української академії мистецтв, ставши одним із перших і найбільш відданих учнів професора М. Бойчука. Блискуча ерудиція Михайла Львовича Бойчука, володіння старими, забутими техніками  малярства, уміння всебічно аналізувати й розкривати «секрети» шедеврів майстрів різних країн і різних епох — усе це імпонувало учням його майстерні «ікони та фрески», а згодом -  «монументального мистецтва». І.Падалка бере участь у розписах Луцьких казарм у Києві 1919р., де створює композицію повернення селянської родини з косовиці.

Падалка І. Натюрморт. 1920-ті рр.

У жовтні 1922 р. І. Падалка в числі першого та єдиного випуску Української академії мистецтв отримав диплом художника і був направлений до Миргородського, а відтак до Межигірського керамічного технікумів, де вже працювали товариші-бойчукісти.

Падалка І. Полільниці. 1928р.

Тут художник створює низку творів агітаційної порцеляни: «Я — пролетарій Мамай...» (1925), що вирізнялися високою графічною культурою.

Падалка І. Несуть товариша. 1927р.

У 1925 р. Іван Падалка переходить на викладацьку роботу до Харківського художнього технікуму. Саме тут втілюватимуться принципи бойчукізму в підготовці майстрів станкової та книжкової графіки. Ставши членом Асоціа́ції революці́йного мисте́цтва Украї́ни (АРМУ), бере участь у Всеукраїнській виставці АРМУ та Всеукраїнській ювілейній виставці (1927-1928 рр.), де мистецька критика виділила графічні аркуші мистця: «Несуть товариша», «Яблучко», «Партизани», «Махновці» (1927). Два роки І.Падалка був професором живопису в Київському художньому інституті.

 

Падалка І. Фотограф. Середина 1920-х рр.

Чудовий педагог, вихователь для своїх студентів і знаменитий художник, цей мистець створив велику кількість різних творів: живописних — «Атака червоної кінноти», «Фотограф на селі», «Молочниці», «Збирання яблук», «Натюрморт», «Портрет дружини Марії Пасько», «Автопортрет»; графічних - «З поля», «Пастушок», «Селяни», «Повстанці», «Портрет Григорія Сковороди», «Червона кіннота», «Вантажники»; ілюстрацій до книжок «Слово о полку Ігоревім», «Леґенди Татр», «Черниця», «Небіж Рамо», «Кобзар» і «Енеїда».

Падалка І. Портрет В.Короленка

Падалка І. Портрет Г.Сковороди

Падалка І. Портрет М.Коцюбинського

І.Падалка

Він був автором обкладинок до видань творів І. Франка, В. Вражливого, П. Барто, П. Вороніна, Ю. Смолича, М. Йогансена, С. Таранушенка, П. Усенка, Л. Квітко, І. Нечуя-Левицького, В. Короленка, І. Котляревського, О. Досвітнього, О. Соколовського й інших  поетів і письменників, а також автором декоративних тарілок  «Я пролетарій Мамай. Стережись мене, буржую!», «Ми всіх катів зітрем на порох!»; плакатів «Жінки, йдіть у Ради, комнезами, кооперацію!» та серії гравюр на дереві «Дніпрельстан».

На рубежі 20—30-х років творчість І. І. Падалки стає відомою далеко за межами України. Його твори експонуються на численних виставках: в Німеччині, Швейцарії Польщі, Англії, Японії, Данії.

Успіх на виставках спричинився до того, що почалося визнання І.Падалки як яскравої творчої особистості. Утім, воно тривало не довго.

Найбільшою небезпекою для червоної Москви з давніх-давен були прояви української самобутності. Самобутніми були Шевченко, Курбас і Хвильовий, який закликав «Геть від Москви!», і безліч інших визначних діячів у нашій історії. До шеренги тих не залежних від будь-яких директив із боку провідної в СРСР Компартії належали М.Бойчук, І.Падалка, В.Седляр і величезне число інших мистців початку першої третини минулого століття. Усі вони мали сильні таланти, були ориґінальними, неповторними, і, зрештою, декотрі з них були приречені на забуття.

Падалка І. Обкладинка до "Кобзаря" Т.Шевченка

Наприкінці 1933 р. відбувся пленум оргбюро Спілки художників і скульпторів УСРР, на якому М.Бойчука та його школу було піддано нищівній критиці, а творчий метод бойчукізму прирівняно до формалізму і націоналізму.

 Івана Падалку, як «активного учасника націоналістичної фашистської та терористичної організації, що мала на меті відторгнення України від СРСР і реставрацію капіталізму», було заарештовано першим із художників-бойчукістів — у вересні 1936 року, а 1937 року - розстріляно. Після арешту Падалки майже всі його роботи знищили, величезна бібліотека, яку він збирав усе життя, — теж арештована і безслідно зникла. Арештовують і його дружину Марію Яківну Пасько й без суду висилають на Колиму, а сина — в дитячу колонію у Куйбишеві, де його доля загубилася. Через 21 рік повернулася Марія Яківна із заслання, шукала сина, та не знайшла.

Марія Пасько, дружина І.Падалки

1 лютого 1958 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР знову повертається до справи І.І.Падалки і визнає її сфальсифікованою працівниками органів НКВС. Художника буде повністю реабілітовано. Добре ім'я повернеться і до дружини І.І.Падалки - Марії Яківни, що за постановою особливої Наради при НКВС СРСР в 1937-1945 роках як "соціально-небезпечний елемент" відбувала покарання далеко від рідної домівки.

Падалка І. Ілюстрація до поеми І.Котляревського Енеїда. 1931 р.

Падалка І. Жіночий портрет

Маловідомий для кременчужан факт: Марія Яківна Пасько після повернення з Колими жила у Кременчуці, де і померла у 1991 році.

Матеріал взято зі статті Я.Кравченка "Як традиції бойчукізму втілено у кераміці та книжковій графіці"// День. - 2012. - № 204, 9 листопада

Про І.І.Падалку читайте документи з фонду відділу мистецтв:

Білокінь С. На свято до Івана Падалки // Жовтень. - 1987. - №7. - С.113
Горбань У. Мій брат - наш художник // Вітчизна. - 1990. - № 3. - С.193
Гнілоскуренко М. Виставка до 75-річчя від дня розстрілу видатного українського митця Івана Падалки // Образотворче мистецтво. - 2013. - № 1. - С.34
Городинець І. Данина пам'яті // Київ. - 1990. - № 10. - С.150
Соколюк Л. Графіка бойчукістів. - Харків; Нью-Йорк: Березіль, 2002. - С.77
Лагутенко О. Нариси з історії української графіки ХХ століття. - К.: Грані-Т,2007. - 168 с.
Яровий І. З плеяди бойчукістів // Українська культура. - 2006. - №5-6. - С.47

О.П.Шиндіна, зав. відділом мистецтв ЦМБ ім.М.Горького