Струни кобзи – струни серця…

До 190-річчя від дня народження кобзаря 

Івана Григоровича Кравченка-Крюковського (1826 - 1885)

"Портрет І.Г.Кравченка-Крюковського."
Художник П.Мартинович

Певно, кременчужани подумають, що народний співець-кобзар Іван Григорович Кравченко-Крюковський має якесь відношення до правобережжя Кременчука. Але біографія кобзаря аж ніяк не пов'язана з Крюковом, хоча і був він родом з Полтавщини - народився на околиці міста Лохвиці 1826 року.
Драматичним було життя музиканта. На третьому році життя забрали Іванка Кравченка до покоїв пана Крюковського - тому і прозвали хлопчика Крюковським. Панич, до якого хлопчик був приставлений лакеєм, жорстоко знущався з кріпака. Коли в того почали боліти очі, хазяїн не кинув знущання, а батьки Івана робили все можливе, щоб вилікувати сина. Вони возили його до лікарів у Полтаву, Катеринослав, Київ. Важко навіть уявити, чого це коштувало кріпакам. Але все було марно - Іван осліп.
Хлопцеві пощастило хоча б у тому, що старий пан відпустив його на волю, але не дав ні хати, ні поля. "Ти сліпий, - мовив він, - навіщо тобі хата? Ти у людей де-небудь проживеш".

Мати віддала хлопця на три  роки до кобзаря в науку. Маючи від природи музичні здібності й неабияку пам'ять, Іван швидко опанував гру на кобзі, вивчив багато дум і пісень. Створював свої варіанти дум, вносив до них зміни і доповнення. Голос у нього був вельми хороший. Прекрасно звучала і його гра на кобзі, коли він виконував свої твори без співу. Полтавські кобзарі називали його "великим кобзарем". І.Кравченко-Крюковський користувався надзвичайним авторитетом у кобзарів та лірників, по-перше, як високообізнана людина, по-друге, як "панмайстер", тобто президент досить складної кобзарської організації і, по-третє, як людина надзвичайно справедлива. Він вирішував усі справи по совісті і свято додержувався всіх звичаїв та церемоній своєї корпорації.

"Портрет хлопчика-кобзаря Петра,
учня І.Кравченка-Крюковського".
Художник О.Сластіон

1876 року приїхали до нього художники П.Мартинович і О.Сластіон. Ось як О.Сластіон описав зовнішність кобзаря: "... Це був сухий, вище середнього зросту старий, з майже білим волоссям, що лежало у нього на плечах, як у священника." П.Мартинович записував від І.Кравченка-Крюковського думи цілий тиждень. З ранку до ночі продовжувалось це записування та згадування. На столі стояла сулія горілки, і дід Іван, випиваючи чарку за чаркою, ходив по хаті, хвилюючись і згадуючи забуте. П.Мартинович записав від кобзаря десять дум: "Втеча трьох братів з города Азова", "Олексій Попович", "Самійло Кішка" та інші. На жаль, багато пісень і псалмів кобзар позабув: "Рідко приходиться співати, - сказав він. - Люди старих пісень і не слухають. Тепер я так, для себе граю, та от коли хто з панів покличе, то граю їм". 

Пізніше, 1882 року, мандруючи Полтавщиною, відомий фольклорист В.П.Горленко приїхав у Лохвицю до І.Кравченка-Крюковського. Йому також вдалося записати від співця думи. Ці твори відзначаються повнотою та художньою  довершеністю.

Були у І.Кравченка-Крюковського й учні, яким він передав кобзарські традиції і частку свого репертуару.

У 1885 році на 65-му році життя кобзар І.Г.Кравченко-Крюковський помер у Лохвиці, де і був похований.

Відомим кобзарем назвав Івана Кравченка-Крюковського один з найвидатніших дослідників кобзарства України професор Ф.М.Колесса. А В.Горленко і О.Сластіон ставили його навіть вище за Остапа Вересая - національного надбання кобзарського співу України.

Про І.Г.Кравченка-Крюковського читайте у відділі мистецтв ЦМБ ім.М.Горького:

Лавров Ф.І. Кобзарі [Текст]: нариси з історії кобзарства України /Федір Лавров. - Київ : Мистецтво, 1980. - С.97

Кирдан Б.П. Народні співці-музиканти на Україні [Текст] / Б.Кирдан, А.Омельченко. - Київ : Музична Україна, 1980. - С.115

Шиндіна О.П.,зав.відділом мистецтв ЦМБ ім.М.Горького

Книги – як  душі  авторів

У відділі мистецтв ЦМБ ім.М.Горького відбулася презентація книг відразу трьох авторів - членів Кременчуцької міської спілки літераторів «Славутич»: роману «Життєтрощі» Федора Чужі,  збірки віршів для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку "Неслухняне сонечко" та збірки поезій "Дорога до тебе" Таїсії Цибульської, а також збірки поезій «Цей дивний світ» Віталія Головченка. Усі вони представили на суд читача свої твори, що були видані поточного року. 

«Життєтрощі» – це восьма книга Ф.О.Чужі, головними героями якої є військовослужбовці та члени їхніх сімей, які проходили службу в різних гарнізонах Радянського Союзу. Разом з ними автору запрагнулося передати якнайбільше фарб навколишнього світу, його гармонію простих речей і ситуацій. Іншими словами – на порядку денному стояли «… життя комедії і драми», радість і смуток, де через лабіринти стосунків героїв твору проходять безліч людських думок та вчинків. Ось бачимо частку життя молодих лейтенантів, яких після закінчення військових училищ доля звела в одному з гарнізонів Білоруського військового округу. Тут і військова служба, і побутові речі, і любов зі зрадою, і пригоди на фоні кохання, а ще природа того краю та його історія. А ось уже другий фон книги, бо наш герой пересувається чи то пак переїжджає до іншого місця служби, потім до третього, четвертого, п’ятого… І скрізь свої проблеми, свій малюнок життя, яке снувало навколо головних героїв роману.

А коли на Сході держави загриміла війна й задзвеніли мечі, виникло питання як подолати всі злами та проходи, що на землях Донбасу агресивний сусіда маніакально настирно колотить дияволіаду, збурюючи проти себе весь світ.   

Однією з головних думок книги є та, як за декілька років у московських «майстернях» змогли з колись дружнього російського народу виховати ненависників усього українського. Це «диво» автор намагався передати в душевних переживаннях та діалогах декількох героїв другої частини книги, що має назву «Там, де в’ється дим війни».

Ознайомлюючись зі змістом роману, вдумливий читач має змогу поринути в межово концентрований зміст того чи іншого розділу, який навстіж пронизує, а потім і перелистує життя літературних героїв, разом з якими ніби закарбовується найпам’ятніше, найболючіше та найоригінальніше…

Утримуючи читача у гармонійній послідовності та природності сюжету, автору роману  хотілося  викликати в нього зацікавленість до читання, а заразом одержати неабияку естетичну насолоду, при цьому  проявляти по-справжньому дбайливе ставлення до мови. У той же не забувати про історію українського народу й міцно триматися її берегів.

А ось Таїсія Цибульська подала на розгляд відразу два твори: нашому юному читачеві яскраво, барвисто й зі смаком оформлену книгу «Неслухняне сонечко» та збірку поезій «Дорога до тебе».

Гортаючи сторінки першої, авторка запрошує у подорож до світу казки та чудової лірики. 

В останній збірці її поезій під назвою «Дорога до тебе», авторка в чотирьох тематичних розділах,  кожен з яких є не тільки продовженням попереднього, чи то пак супроводом головної думки, доповнює словесне мозаїчне полотно, зіткане з власних переживань та перейнятих відчуттям життєвого оптимізму.

У першому з них, а саме «У світлі сонячного сяйва», ідеться про високий духовний стан душі людини, завдяки якому народжується не тільки поезія, але й здатність вловлювати його іскринки, коли «чарівним трунком життєдайним, / рядки лягають на папір, / сплітаються думки у рими, / і розквітають сторінки словами мудрими й простими, / як у майстрині рушники».

Замішана на традиційних основах поетичного слова, її поезія несе особисту музику сонячного світла, перегукується, а ще частіше – спирається на   народні традиції, неповторні пісні дитинства та його барви в усіх парадоксальних проявах. І перше, й друге лише допомагає читачеві відчути особливості її поетичного письма, а також ритміко-інтонаційну своєрідність.

Своє законне місце у розділі, так само як і в збірці загалом, посіла тема природи та її складових. У  поезії можна прочитати не тільки про справдешнє щебетання птаства і навіть отой-таки шелест трав, але навіть відчути «співтремтіння» середовища, в якому перебуває людина.

По-своєму Таїсія Цибульська відтворює та виставляє  наголоси й у віршах, присвячених темі кохання, де «головні герої» спираються на римотворчі й смислотворчі думки. Пов’язані із коханням переживання то світяться безмежним щастям, а то гіркотою розлуки, що додає рядкам особливої щемливої ноти:

Хоч вітер втирає небесну сльозинку,

та навіть і він безсилий,
біду зрозуміють лиш ті, хто любили,
лиш той, хто горів щосили!

Ця ж тема має продовження й у віршах під назвою «Старі листи» та «Мадмуазель».
Одним із хвилюючих у книжці є вірш-присвята Матері:

Світанок хоче очі відкривати,
а ти вже хату пораєш давно,
бо трудівниця, жінка ти і мати,
благословляти день тобі дано!

Таїсія Цибульська  – представниця яскравої плеяди місцевих митців слова, яка в своїй поезії шляхом удосконалення його форми вихлюпує зі своєї душі палкі патріотичні почуття, іноді ностальгійні мотиви, а загалом творчо осмислює складність людського буття, як от у вірші «Накипіло», що має однойменну назву другого за рахунком розділу:

Та вперто з колін встаємо ми,
стираючи кров зі щік,
розплатимось за невинного,
за знівечених калік!
За вбитих підступно снайпером,
за вмерлих від рук катів,
відплачуться "імператорам"
сльози гіркі батьків!

Ці думки мають своє продовження й у віршах під назвою «Нова доба», «Чи знайдуться?», «Небрат», «Ненависть», «Жнива», «На порох», «Вовченята», «Хороша людина», « А вони йдуть на небо», в яких тема війни на Донбасі постає особливо гостро. Вони, наче камертон, болем відгукуються не лише в авторки збірки, але й в кожного читача, хто має чутливе українське серце.

Заплакані очі дітей Краматорська,
зруйновані школи, лікарні без вікон,
на порох стирає орда московська
залишки «дружби». На цвинтарі літо.

Або: 

Танки і снайпери, вибухи й постріли 

пише в клітинках дитя. 

Біженці, літо, бомби і обстріли

вперто диктує життя. 

Зона АТО, бетеери, заручники - 

то на Донбасі жнива. 

Школа в руїнах, зотлілі підручники, 

кров'ю залита трава. 

Слово "війна" у блокноті рожевому 

мати стирає до дір: 

Доню, пиши - у садочку вишневому...

сонце…і квіти… і мир!

«Мелодія любові», «Ненаписаний лист», «Пустодзвін», «Одна», «Пелюстками», «У світлі старого торшера», «Деліт», «Сутінки в режимі онлайн» та ще більше десятка інших присвят любові і коханню «заховалися» у розділі «Мелодія любові», як от у вірші «Перше кохання»:

Тріпоче серце, проганяє втому,
втікає сон до приязних зірок,
і щось велике, тепле, невідоме,
сплітає в серці чарівний вінок!
Літають мрії понад небокраєм,
сновида-вітер бродить за вікном,
можливо, вітер теж когось чекає,
у літню ніч блукаючи Дніпром?

Приємно вражають  й інші барви слова, коли поетеса, як творець нових гармоній, шляхом розширення меж поетичної мови шукає їх у комірчинах національної свідомості. Така інтерпретація баченого й пережитого – спроба свого прочитання навколишнього світу. Варто лише перегорнути сторінки четвертого розділу під промовистою назвою «Між нами, дівчатками», якою й закінчується збірка.

І хоча загалом збірка поетеси дає не повне уявлення про її творчу натуру, усе ж таки читач матиме досить помітні штрихи до її поетичного портрету.

Можна було б наводити й інші приклади, але чи варто, коли книга має бути прочитаною. Там читач  і знайде все те, що Таїсія Цибульська хотіла донести до читача.

Дещо інше забарвлення носить поезія Віталія Головченка, яку він зібрав під одним «крилом» у збірці під назвою «Цей дивний світ».

Скільки тут корисної інформації, яка впереміш із поетикою вихлюпується на сторінки збірки, зачаровують та зачудовують небайдужого читача!

Ось читаємо про грішний рай в рожевій правітчизні, а ось спливає день, як миро на чолі, а тут у нього чуються перегуки  співу струмка, від якого звуки ринуть увсебіч: до краю, де народився, в піднебесся, де гралося птаство, за горизонт, де вже з’явилося надвечірнє сонце…

Поетичні оповідки Віталія Головченка – розповіді, які хочеться читати й читати, бо за рядками віршів бачиться все живе й неживе, а звичні побутові речі наповнюються глибиною загальнолюдських відносин і почуттів. Акумулюючи  увагу читача на окремих деталях, автор у такий спосіб переносить нас  і до спогадів про своє босоноге дитинство, і до подій, що пропікають  вогненними блискавками, і до тих місць, де душа радіє і священнодіє – де медовий вітер і гарячі квіти співають гімн нев’янучій весні…

Читаючи поезію Головченка, відчуваєш потужну конденсацію і гармонію його героїв та образів, завдяки чому простежується його авторське прагнення до краси в слові, а заодно і до віри в те, про що пише сам поет.

Нам же залишається судити про наших письменників не по тому, як вони почуваються по той бік зла й за межами гріха, а по тому, як вони бачать бездонне небо і дніпровий спів, як голосно весна щебече про любов і яким життям живуть герої їхніх книг.

Федір Чужа, голова Кременчуцької міської організації  Національної спілки журналістів України, член ради спілки літераторів «Славутич»

    «Слово – роду і нації символ і код»

Добру традицію зберігає відділ мистецтв ЦМБ ім.М.Горького, підтримуючи тісні творчі стосунки з літературними об'єднаннями міста. Ось і 31 липня, незважаючи на спекотний день, але в теплій атмосфері бібліотеки, зібралося чимало народу.

Відзначали вихід у світ 11-го і 12-го випусків альманаху "Кременчук літературний" Міської спілки літераторів "Славутич". В обох збірках представлені твори членів "Славутича", яких по праву можна вважати метрами кременчуцької літературної ниви. Більшість з них здобула нагороди, неодноразово друкувалась у книгах і періодичних виданнях, має авторські збірки.

Презентація була дуже насиченою. Вітали один одного з черговим альманахом.Читали свої твори.  Говорили про наболіле: і про складності підготовки збірок, і про їх оформлення, і про редакцію творів... Але для читачів не це є головним. Головне, що альманахи відбулись, що кременчуцьке літературне слово голосно продовжує звучати Україною.

Вразив різноманітністю і багатством змісту останній, 12-й випуск, присвячений 25-й річниці Незалежності України та 445-річчю заснування міста. Не випадково крізь нього щемким болючим нервом проходить патріотична і громадянська теми, які зараз стали провідними для славутян Ф.О.Чужі, О.А.Пилипчук, О.Пантелея, І.Герасименка, В.Головченка.

"Славутич" - не замкнене у собі творче об'єднання, воно залюбки розкриває сторінки свого альманаху для колег з інших літературних організацій міста і країни. Тому й опубліковані у його 12-му випуску твори вже відомого у Кременчуці молодіжного об'єднання "Творчий Кременчук", школярів - членів клубу фантастів і літературно-творчої студії "Нове сузір'я". Молоді автори Л.Міфтахова, П.Жидков, А.Кучменко, А.Шевченко дякували за надану можливість розмістити свої творіння в альманасі, а їх проза і поезія доводить, що молодість буває не тільки легковажною, але й вдумливою.

Чудово, що члени "Славутича" опікуються творчістю молоді - славутянин В.Голуб є наставником "Творчого Кременчука", а Н.Данько - "Нового сузір'я".

Щире хвилювання пережили гості заходу, слухаючи гостю з Дніпра Ганну Теряник - волонтерку АТО. Перевозячи поранених бійців по шпиталях, вона ніби проживає їх життям, вбираючи у себе їх біль і надії. Її повість "Попутчики" - це розповідь про те, що побачила і почула за два роки війни. Добрий порив душі - дарувати книги у бібліотеки! Завдяки ньому поповнюються краєзнавчі фонди бібліотек, і кременчужани мають можливість ознайомитись із творчістю місцевих прозаїків, поетів, краєзнавців, науковців.

І "Славутич" не став остронь цієї традиції, даруючи  ЦБС для дорослих примірники своїх альманахів. Сподіваємось, що це започаткування продовжиться у подальшому, і користувачі бібліотек зможуть тішитися новити творами славутян. Дякуємо також і доброму другу відділу мистецтв Ф.О.Чужі - упоряднику і голові редколегії "Кременчука літературного", завдяки ініціативі котрого альманахи надійшли до бібліотек.

Багато було на презентації спілкування, хвилювань, радості і побажань. Відпустивши своїх "ластівок" у  вільний політ, славутяни  вже сподіваються на чергові випуски. Побажаємо ж їм нових творчих поривів і нових збірок!

Шиндіна О.П.,завідуюча відділом мистецтв ЦМБ ім.М.Горького