Струни кобзи – струни серця…

До 190-річчя від дня народження кобзаря 

Івана Григоровича Кравченка-Крюковського (1826 - 1885)

"Портрет І.Г.Кравченка-Крюковського."
Художник П.Мартинович

Певно, кременчужани подумають, що народний співець-кобзар Іван Григорович Кравченко-Крюковський має якесь відношення до правобережжя Кременчука. Але біографія кобзаря аж ніяк не пов'язана з Крюковом, хоча і був він родом з Полтавщини - народився на околиці міста Лохвиці 1826 року.
Драматичним було життя музиканта. На третьому році життя забрали Іванка Кравченка до покоїв пана Крюковського - тому і прозвали хлопчика Крюковським. Панич, до якого хлопчик був приставлений лакеєм, жорстоко знущався з кріпака. Коли в того почали боліти очі, хазяїн не кинув знущання, а батьки Івана робили все можливе, щоб вилікувати сина. Вони возили його до лікарів у Полтаву, Катеринослав, Київ. Важко навіть уявити, чого це коштувало кріпакам. Але все було марно - Іван осліп.
Хлопцеві пощастило хоча б у тому, що старий пан відпустив його на волю, але не дав ні хати, ні поля. "Ти сліпий, - мовив він, - навіщо тобі хата? Ти у людей де-небудь проживеш".

Мати віддала хлопця на три  роки до кобзаря в науку. Маючи від природи музичні здібності й неабияку пам'ять, Іван швидко опанував гру на кобзі, вивчив багато дум і пісень. Створював свої варіанти дум, вносив до них зміни і доповнення. Голос у нього був вельми хороший. Прекрасно звучала і його гра на кобзі, коли він виконував свої твори без співу. Полтавські кобзарі називали його "великим кобзарем". І.Кравченко-Крюковський користувався надзвичайним авторитетом у кобзарів та лірників, по-перше, як високообізнана людина, по-друге, як "панмайстер", тобто президент досить складної кобзарської організації і, по-третє, як людина надзвичайно справедлива. Він вирішував усі справи по совісті і свято додержувався всіх звичаїв та церемоній своєї корпорації.

"Портрет хлопчика-кобзаря Петра,
учня І.Кравченка-Крюковського".
Художник О.Сластіон

1876 року приїхали до нього художники П.Мартинович і О.Сластіон. Ось як О.Сластіон описав зовнішність кобзаря: "... Це був сухий, вище середнього зросту старий, з майже білим волоссям, що лежало у нього на плечах, як у священника." П.Мартинович записував від І.Кравченка-Крюковського думи цілий тиждень. З ранку до ночі продовжувалось це записування та згадування. На столі стояла сулія горілки, і дід Іван, випиваючи чарку за чаркою, ходив по хаті, хвилюючись і згадуючи забуте. П.Мартинович записав від кобзаря десять дум: "Втеча трьох братів з города Азова", "Олексій Попович", "Самійло Кішка" та інші. На жаль, багато пісень і псалмів кобзар позабув: "Рідко приходиться співати, - сказав він. - Люди старих пісень і не слухають. Тепер я так, для себе граю, та от коли хто з панів покличе, то граю їм". 

Пізніше, 1882 року, мандруючи Полтавщиною, відомий фольклорист В.П.Горленко приїхав у Лохвицю до І.Кравченка-Крюковського. Йому також вдалося записати від співця думи. Ці твори відзначаються повнотою та художньою  довершеністю.

Були у І.Кравченка-Крюковського й учні, яким він передав кобзарські традиції і частку свого репертуару.

У 1885 році на 65-му році життя кобзар І.Г.Кравченко-Крюковський помер у Лохвиці, де і був похований.

Відомим кобзарем назвав Івана Кравченка-Крюковського один з найвидатніших дослідників кобзарства України професор Ф.М.Колесса. А В.Горленко і О.Сластіон ставили його навіть вище за Остапа Вересая - національного надбання кобзарського співу України.

Про І.Г.Кравченка-Крюковського читайте у відділі мистецтв ЦМБ ім.М.Горького:

Лавров Ф.І. Кобзарі [Текст]: нариси з історії кобзарства України /Федір Лавров. - Київ : Мистецтво, 1980. - С.97

Кирдан Б.П. Народні співці-музиканти на Україні [Текст] / Б.Кирдан, А.Омельченко. - Київ : Музична Україна, 1980. - С.115

Шиндіна О.П.,зав.відділом мистецтв ЦМБ ім.М.Горького