Книги – як  душі  авторів

У відділі мистецтв ЦМБ ім.М.Горького відбулася презентація книг відразу трьох авторів - членів Кременчуцької міської спілки літераторів «Славутич»: роману «Життєтрощі» Федора Чужі,  збірки віршів для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку "Неслухняне сонечко" та збірки поезій "Дорога до тебе" Таїсії Цибульської, а також збірки поезій «Цей дивний світ» Віталія Головченка. Усі вони представили на суд читача свої твори, що були видані поточного року. 

«Життєтрощі» – це восьма книга Ф.О.Чужі, головними героями якої є військовослужбовці та члени їхніх сімей, які проходили службу в різних гарнізонах Радянського Союзу. Разом з ними автору запрагнулося передати якнайбільше фарб навколишнього світу, його гармонію простих речей і ситуацій. Іншими словами – на порядку денному стояли «… життя комедії і драми», радість і смуток, де через лабіринти стосунків героїв твору проходять безліч людських думок та вчинків. Ось бачимо частку життя молодих лейтенантів, яких після закінчення військових училищ доля звела в одному з гарнізонів Білоруського військового округу. Тут і військова служба, і побутові речі, і любов зі зрадою, і пригоди на фоні кохання, а ще природа того краю та його історія. А ось уже другий фон книги, бо наш герой пересувається чи то пак переїжджає до іншого місця служби, потім до третього, четвертого, п’ятого… І скрізь свої проблеми, свій малюнок життя, яке снувало навколо головних героїв роману.

А коли на Сході держави загриміла війна й задзвеніли мечі, виникло питання як подолати всі злами та проходи, що на землях Донбасу агресивний сусіда маніакально настирно колотить дияволіаду, збурюючи проти себе весь світ.   

Однією з головних думок книги є та, як за декілька років у московських «майстернях» змогли з колись дружнього російського народу виховати ненависників усього українського. Це «диво» автор намагався передати в душевних переживаннях та діалогах декількох героїв другої частини книги, що має назву «Там, де в’ється дим війни».

Ознайомлюючись зі змістом роману, вдумливий читач має змогу поринути в межово концентрований зміст того чи іншого розділу, який навстіж пронизує, а потім і перелистує життя літературних героїв, разом з якими ніби закарбовується найпам’ятніше, найболючіше та найоригінальніше…

Утримуючи читача у гармонійній послідовності та природності сюжету, автору роману  хотілося  викликати в нього зацікавленість до читання, а заразом одержати неабияку естетичну насолоду, при цьому  проявляти по-справжньому дбайливе ставлення до мови. У той же не забувати про історію українського народу й міцно триматися її берегів.

А ось Таїсія Цибульська подала на розгляд відразу два твори: нашому юному читачеві яскраво, барвисто й зі смаком оформлену книгу «Неслухняне сонечко» та збірку поезій «Дорога до тебе».

Гортаючи сторінки першої, авторка запрошує у подорож до світу казки та чудової лірики. 

В останній збірці її поезій під назвою «Дорога до тебе», авторка в чотирьох тематичних розділах,  кожен з яких є не тільки продовженням попереднього, чи то пак супроводом головної думки, доповнює словесне мозаїчне полотно, зіткане з власних переживань та перейнятих відчуттям життєвого оптимізму.

У першому з них, а саме «У світлі сонячного сяйва», ідеться про високий духовний стан душі людини, завдяки якому народжується не тільки поезія, але й здатність вловлювати його іскринки, коли «чарівним трунком життєдайним, / рядки лягають на папір, / сплітаються думки у рими, / і розквітають сторінки словами мудрими й простими, / як у майстрині рушники».

Замішана на традиційних основах поетичного слова, її поезія несе особисту музику сонячного світла, перегукується, а ще частіше – спирається на   народні традиції, неповторні пісні дитинства та його барви в усіх парадоксальних проявах. І перше, й друге лише допомагає читачеві відчути особливості її поетичного письма, а також ритміко-інтонаційну своєрідність.

Своє законне місце у розділі, так само як і в збірці загалом, посіла тема природи та її складових. У  поезії можна прочитати не тільки про справдешнє щебетання птаства і навіть отой-таки шелест трав, але навіть відчути «співтремтіння» середовища, в якому перебуває людина.

По-своєму Таїсія Цибульська відтворює та виставляє  наголоси й у віршах, присвячених темі кохання, де «головні герої» спираються на римотворчі й смислотворчі думки. Пов’язані із коханням переживання то світяться безмежним щастям, а то гіркотою розлуки, що додає рядкам особливої щемливої ноти:

Хоч вітер втирає небесну сльозинку,

та навіть і він безсилий,
біду зрозуміють лиш ті, хто любили,
лиш той, хто горів щосили!

Ця ж тема має продовження й у віршах під назвою «Старі листи» та «Мадмуазель».
Одним із хвилюючих у книжці є вірш-присвята Матері:

Світанок хоче очі відкривати,
а ти вже хату пораєш давно,
бо трудівниця, жінка ти і мати,
благословляти день тобі дано!

Таїсія Цибульська  – представниця яскравої плеяди місцевих митців слова, яка в своїй поезії шляхом удосконалення його форми вихлюпує зі своєї душі палкі патріотичні почуття, іноді ностальгійні мотиви, а загалом творчо осмислює складність людського буття, як от у вірші «Накипіло», що має однойменну назву другого за рахунком розділу:

Та вперто з колін встаємо ми,
стираючи кров зі щік,
розплатимось за невинного,
за знівечених калік!
За вбитих підступно снайпером,
за вмерлих від рук катів,
відплачуться "імператорам"
сльози гіркі батьків!

Ці думки мають своє продовження й у віршах під назвою «Нова доба», «Чи знайдуться?», «Небрат», «Ненависть», «Жнива», «На порох», «Вовченята», «Хороша людина», « А вони йдуть на небо», в яких тема війни на Донбасі постає особливо гостро. Вони, наче камертон, болем відгукуються не лише в авторки збірки, але й в кожного читача, хто має чутливе українське серце.

Заплакані очі дітей Краматорська,
зруйновані школи, лікарні без вікон,
на порох стирає орда московська
залишки «дружби». На цвинтарі літо.

Або: 

Танки і снайпери, вибухи й постріли 

пише в клітинках дитя. 

Біженці, літо, бомби і обстріли

вперто диктує життя. 

Зона АТО, бетеери, заручники - 

то на Донбасі жнива. 

Школа в руїнах, зотлілі підручники, 

кров'ю залита трава. 

Слово "війна" у блокноті рожевому 

мати стирає до дір: 

Доню, пиши - у садочку вишневому...

сонце…і квіти… і мир!

«Мелодія любові», «Ненаписаний лист», «Пустодзвін», «Одна», «Пелюстками», «У світлі старого торшера», «Деліт», «Сутінки в режимі онлайн» та ще більше десятка інших присвят любові і коханню «заховалися» у розділі «Мелодія любові», як от у вірші «Перше кохання»:

Тріпоче серце, проганяє втому,
втікає сон до приязних зірок,
і щось велике, тепле, невідоме,
сплітає в серці чарівний вінок!
Літають мрії понад небокраєм,
сновида-вітер бродить за вікном,
можливо, вітер теж когось чекає,
у літню ніч блукаючи Дніпром?

Приємно вражають  й інші барви слова, коли поетеса, як творець нових гармоній, шляхом розширення меж поетичної мови шукає їх у комірчинах національної свідомості. Така інтерпретація баченого й пережитого – спроба свого прочитання навколишнього світу. Варто лише перегорнути сторінки четвертого розділу під промовистою назвою «Між нами, дівчатками», якою й закінчується збірка.

І хоча загалом збірка поетеси дає не повне уявлення про її творчу натуру, усе ж таки читач матиме досить помітні штрихи до її поетичного портрету.

Можна було б наводити й інші приклади, але чи варто, коли книга має бути прочитаною. Там читач  і знайде все те, що Таїсія Цибульська хотіла донести до читача.

Дещо інше забарвлення носить поезія Віталія Головченка, яку він зібрав під одним «крилом» у збірці під назвою «Цей дивний світ».

Скільки тут корисної інформації, яка впереміш із поетикою вихлюпується на сторінки збірки, зачаровують та зачудовують небайдужого читача!

Ось читаємо про грішний рай в рожевій правітчизні, а ось спливає день, як миро на чолі, а тут у нього чуються перегуки  співу струмка, від якого звуки ринуть увсебіч: до краю, де народився, в піднебесся, де гралося птаство, за горизонт, де вже з’явилося надвечірнє сонце…

Поетичні оповідки Віталія Головченка – розповіді, які хочеться читати й читати, бо за рядками віршів бачиться все живе й неживе, а звичні побутові речі наповнюються глибиною загальнолюдських відносин і почуттів. Акумулюючи  увагу читача на окремих деталях, автор у такий спосіб переносить нас  і до спогадів про своє босоноге дитинство, і до подій, що пропікають  вогненними блискавками, і до тих місць, де душа радіє і священнодіє – де медовий вітер і гарячі квіти співають гімн нев’янучій весні…

Читаючи поезію Головченка, відчуваєш потужну конденсацію і гармонію його героїв та образів, завдяки чому простежується його авторське прагнення до краси в слові, а заодно і до віри в те, про що пише сам поет.

Нам же залишається судити про наших письменників не по тому, як вони почуваються по той бік зла й за межами гріха, а по тому, як вони бачать бездонне небо і дніпровий спів, як голосно весна щебече про любов і яким життям живуть герої їхніх книг.

Федір Чужа, голова Кременчуцької міської організації  Національної спілки журналістів України, член ради спілки літераторів «Славутич»