Місія бібліотеки - забезпечення якісним обслуговуванням громади міста

понеділок, 24 грудня 2018 р.






М.С.Кравченко.
Малюнок О.Сластіона

Непомітний  ювілей

Наближаються свята, які довгою низкою проходять через зимові місяці українців. Серед цих подій не хотілося б забути про скромний ювілей, який, тим не менше, для Полтавщини має значення неабияке. Говоримо про 160-річчя від дня народження кобзаря Михайла Степановича Кравченка з Великих Сорочинців (27 грудня 1858  — 21 (22) квітня 1917 )Про те, як виглядав М.Кравченко, ми знаємо завдяки малюнкам Опанаса Сластіона, який багато років малював кобзарів. Образ Михайла Степановича у Сластіонових малюнках зустрічаємо найчастіше, бо художник до нього ставився з великою прихильністю  і повагою.
Кобзар М.С.Кравченко на дачі Короленка.
1911р.
Саме завдяки О.Сластіону дослідники знають, як кобзар жив, і головне – перелік пісень, що він співав. Михайло Кравченко із села Великі Сорочинці, тяжко захворівши, осліп на п'ятнадцятому році життя. Із сімнадцяти років почав навчатися у миргородського кобзаря, аби заробити собі на шматок хліба. Мешкав М. Кравченко в невеликій хаті. Перша жінка померла, і він залишився з трьома дітьми. Одружився вдруге. Жив у одній хаті зі своїм братом та його дружиною – людьми хворими і нездатними до жодної праці.
М.С.Кравченко.
Малюнок О.Сластіона
М.Кравченко дуже бідував. Щоб прожити самому й утримати таку рідню, заробляв не лише кобзарством, а й плетінням мотузок. Робота ця була тяжкою, псувала пальці.
"Як попов'єш, - говорив кобзар, - отих верьовок з місяць, так з пучок дванадцять шкур злізе, - куди вже там грати". О.Сластіон писав на портретах кобзаря, які думи, псалми і пісні той виконував. «Я дечого й більше знав, - розповідав кобзар, - та ото як почали нас переслідувати, так я й повикидав усе з голови, - думка така: нащо воно тепер і здалося». З
Кобзарі М. Кравченко,Т.Пархоменко
і П.Древченко
а свідченням 
О. Сластіона, співав добре, хоч мав не дуже чистий голос. Особливо любив виконувати думи. Їх він повторював не дослівно. На запитання О. Сластіона про те, чого він в думи іноді вставляє слова, звороти і навіть цілі вірші (рядки), яких раніше не співав, кобзар відповів: «Е, то вже всякий так, се ж не пісня. Як підійде, знаєте: іноді й коротко, а іноді й довше буде… То вже всякий так: те забуде — друге вигада, або й од іншого згадує що-небудь. То вже у пісні друге діло, а то ж таки!..». Опанас Сластіон улаштував поїздку М.Кравченка до Петербурга, де той мав виступати зі своїми думами та піснями. Опанас Георгійович, посадивши його у вагон, запитав: «А що, дядьку Михайле, якби  вам довелося співати перед самим царем, що б ви тоді?» – «А що ж, – відповідав кобзар, – якщо Бог приведе до того, то прохатиму, щоб усій нашій братії було вільно ходить, де хочеш, а мені самому нічого не треба». Опанас Георгійович був вражений усвідомленням цією простою людиною інтересів «своєї братії», інтересів, які вона ставила вище за свої особисті. 
М.С.Кравченко.
Малюнок О.Сластіона
Крім Петербурга й Харкова, побув він і в 1905 в Катеринославі на ХІІІ Археологічній конференції, Одесі, Ялті. У Москві спробували було записати його гру та спів на фонограф, але спроба ця не була дуже вдала. У 1904 р. його записував В.Шевченко (записи зберігаються в ІМФЕ в Києві). Згадаємо про думу «Чорна неділя в Сорочинцях», складену Михайлом Кравченком, і про історію, пов’язану з її виникненням. «Чорна неділя в Сорочинцях» розповідає  про революційні події грудня 1905-го року в селі Великі Сорочинці на Полтавщині, свідком яких був сам кобзар.
Кобзарі П.Древченко
та М.Кравченко (справа)
Починаючи з другої половини ХІХ ст. донське козацтво дедалі більше асоціювалося з жорстоким знаряддям в руках деспотичного царату, за допомогою якого царський уряд боровся з волелюбними пориваннями свого власного народу. Козацькі військові частини розміщалися урядом в найбільших промислових та культурних центрах країни. Будь-які мирні демонстрації та мітинги жорстоко розганялися за допомогою цих козацьких військ. Донські козаки без вагань застосовували нагайки проти неозброєних людей, жінок та підлітків, а в особливих випадках орудували шашками та гвинтівками, як це було, наприклад, під час революційних подій 1905-го року. 
М.Кравченко у палаці Петра Малинки.
Верхня Будаківка, Полтавщина,
поч. ХХ ст
У грудні 1905-го року загони з донських козаків та кавказьких черкесів на смерть вбивали повсталих українських селян у Великих Сорочинцях на Полтавщині. Керівник каральної експедиції Барабаш силою зібрав селян на площу біля волосного правління і під загрозою смерті поставив на коліна в глибокий сніг, примусивши людей стояти так чотири години. Карателі провели масові арешти; всю ніч на селі чинили розправу п'яні козаки, які вбили багато селян. Очевидцем цієї розправи був відомий кобзар Михайло Кравченко, який сам потерпів від карателів, а згодом склав дві думи — «Чорна неділя у Сорочинцях» і «Про сорочинські події 1905-го року», у яких правдиво змалював все, що бачив в ті жахливі дні.  Донські козаки, які звикли мати справу зі студентами та міською інтелігенцією, не чекали рішучої відсічі від беззбройних селян. І даремно. Нащадки українських козаків з Великих Сорочинців дали гарнесеньких прочуханів козакам російським, яким не допомогли цього разу ні шашки, ні гвинтівки. Донські загони ганебно втікали з Великих Сорочинців, кинувши на народну поталу свого командира Барабаша, якого було вбито селянами.
А то ж не чорна хмара ясне небо вкрила
Та й не громом загриміла,
То й не орда набігала,
Що дідів-прадідів у неволю забирала –
Кинулись на сорочан донці й черкеси, підковами топтали
Й з рушниць стріляли
Та на вулицях доганяли,
На дворах та на левадах лютій смерті предавали,
Били, мордували,
Жалості не мали.
Ой у неділю у вечір вп’ять тая завірюха закружила
Та доріженьки снігом крила,
А у сорочан жінки та батьки ще й малі діти
Дрібні сльозоньки проливають
Та мерців обмивають,
На столи покладають,
Барабаша проклинають:
«Ой Барабаше, Барабаше,
Лихо твоє й наше!
Що ти наших діток посиротив
Та й сам свою голову положив».
Але марно було боротися з деспотичним режимом, який захищали від народного гніву ті самі донські козаки. Через кілька днів донці повернулися з новим командиром Філоновим, та озброєні гарматами. Ховаючись за артилерію, донські козаки увійшли у село та потопили народне повстання у крові. Прогнилий режим проіснував після того іще 12 років, та все-таки впав у 1917-м. Тоді гірку чашу народної помсти довелося до кінця випити і донським козакам, які забули про те, що пролита кров завжди відплачується іншою кров'ю. 
На початку XX століття М. Кравченко познайомився з видатним російським письменником-демократом В. Г. Короленком. Колишній поводир кобзаря Г.Г.Легейда так згадує ті відвідини: "Прийшли ми одного разу до с. Хатки, де тоді влітку відпочивав В. Г. Короленко. Зустрів він Кравченка дуже ласкаво. «Моє шанування!» — сказав і подав руку кобзареві. Потім грали і говорили, говорили… Коли ми зібралися іти, Короленко знову міцно потиснув руку Кравченкові і сказав: «До побачення!» Ішов я тоді додому і думав: «Ні, не старець дядько Михайло, коли йому такі люди в дружбу йдуть». Саме В.Короленко і записав від кобзаря думу «Чорна неділя в Сорочинцях»  у 1906-му році. Кобза Кравченка зберігається у Миргородському краєзнавчому музеї. На тильному боці грифа викарбувано текст: "Оцю кобзу роздобувъ Мыхайло Стыпановичъ Кравченко, а переробляли брати Заикыны, а коштує вона дорогенько 10 карбованцівъ". 

    Про М.С.Кравченка читайте у відділі мистецтв ЦМБ:


      Кирдан Б. Народні співці-музиканти на Україні / Б.Кирдан, А.Омельченко. – К.:                  Музична Україна,1980. – С.125
      Портрети українських кобзарів О.Сластіона / вступ. стаття, примітки і                         коментарі Ю.Турченка. – К.: Вид-во Академії наук Української РС, 1961. – 61 с.
     Лавров Ф.І. Кобзарі [Текст]: нариси з історії кобзарства України. - Київ:                            Мистецтво, 1980. - С.123
     Муха А. Композитори Украiни та украiнськоi дiаспори: довiдник.-Київ: Музична                Україна, 2004. - С.157
      Бандури рокіт голосний // Історичний календар-2002. Київ, 2002. - С.214

четвер, 6 грудня 2018 р.

Брати   музики
Платон  Майборода

Георгій  Майборода
...У цей день у ПТУ №26 зазвучали музичні акорди. Лунала прониклива музика, давно знайома декільком поколінням. Це були твори братів Платона і Георгія Майбород - композиторів, уродженців Полтавщини, чиї ювілеї ми святкуємо у грудні.
Чому ж бібліотекарі відділу мистецтв ЦМБ обрали саме ПТУ № 26 місцем проведення урочистостей? Тому що знаменитий композитор Георгій Майборода вчився у Кременчуцькому індустріальному технікумі, який свого часу розміщався у будівлі, де зараз знаходиться ПТУ №26.

Пам'ятна дошка Г.Майбороді
на фасаді ПТУ № 26
ПТУ № 26
 (колишній індустріальний технікум)
І це була гарна нагода - відзначити ювілей у тій будівлі, де колись лунали кроки майбутнього композитора.
Не всім присутнім була знайома ця сторінка біографії композитора. Але музика Майбород викликала велике зацікавлення учнів.Виявилося, що можна зрозуміти симфонічну й оперну творчість Г.Майбороди, написану 40-50 років тому.
Із увагою слухали "Гуцульську рапсодію" і фрагменти опери "Ярослав Мудрий" композитора. А коли зазвучали пісні Платона Майбороди, то всі узнали "Київський вальс", "Пісню про вчительку". Найкращим сюрпризом став дует учениць училища Д.Терещенко і С.Метрошенко, які заспівали "Пісню про рушник", що довгий час була візитівкою України. 
Знайомство з композиторами П. і Г.Майбородами - прекрасна можливість поринути у світ якісної, ліричної, піднесеної музики. Адже брати у своїй творчості зберігали і розвивали українську пісенність, народність, красу народної мелодіки. Композитори по праву зайняли гідне місце в українській музичній культурі, підтвердивши своїм мистецтвом, що Полтавщина - щедре підгрунтя для розвитку національної музики.

понеділок, 26 листопада 2018 р.

Мистецьке розмаїття Кременчука
У мистецькому інформаційному просторі міста – велика радість: журнал «Образотворче мистецтво» № 3 за 2018 р. розмістив низку статей, присвячених художньому життю Кременчука. Автори публікацій – В.М.Ханко, мистецтвознавець, лауреат Національної премії ім.С.Таранушенка; директор Кременчуцької міської картинної галереї О.Бойко; мистецтвознавець С.Щука; А.Король – директор Кременчуцької міської картинної галереї ім.Н.Юзефович та інші.
Блоку статей передує звернення голови міста В.Малецького до читачів журналу, який завважує, що Кременчук – місто із давніми культурними традиціями. У 2017 – 2019 рр. відзначається цілий зорепад ювілеїв художніх закладів міста, що стало передумовою до досліджень історії і сучасності мистецького життя Кременчука. 
Кожна стаття висвічує певний аспект художнього середовища міста. Так, мистецтвознавець С.Щука знайомить читачів з постатями світового значення, що залишили свій внесок в історію культури Кременчука з XVII по ХХ ст. Про художнє об'єднання «Зелений острів» (1990-х рр.) розповідає О.Бойко - директор Кременчуцької картинної галереї. Т.Шуляк – член угрупування художників-модерністів «Нова провінція» – представляє читачам своїх колег.
 Багато кременчуцьких митців пов’язало об’єднання художників та майстрів декоративно-ужиткового мистецтва «Творчість», яким декілька десятків років керував Василь Вакуленко. Цьому багатогранному художнику, педагогу присвячена публікація Оксани Бойко, яка свого часу пройшла школу навчання у маестро. 25 років виконалося Кременчуцькій міській організації Національної спілки художників України. Мистецтвознавець Р.Озерна висвітлює історичний шлях і сьогоденні досягнення майстрів об’єднання. 
Дві мистецькі інституції міста – Кременчуцька міська художня галерея і картинна галерея Наталїї Юзефович – живуть насиченим виставковим життям. Мистецтвознавець М.Срібна зробила історичний екскурс у минуле Кременчуцької міської художньої галереї й акцентувала увагу на її новітній стратегії діяльності. Інша стаття М.Срібної і А.Король – про талановиту мисткиню Наталію Юзефович, чий творчий доробок був покладений в організацію картинної галереї її імені. 
Готується до ювілею ще один художній заклад Кременчука – дитяча художня школа ім.О.Д.Литовченка. Як відзначає Р.Озерна у публікації про КДХШ, за 45 років існування школа випустила близько 1600 учнів, із яких майже 50 % вступають до профільних спеціальних навчальних закладів.
З теплом згадують колишні випускники роки шкільного навчання, своїх учителів, - а педагогічний колектив школи складається тільки з досвідчених майстрів з вищою професійною освітою. Читач журналу відкриє для себе постать Шалви Алійовича Корідзе – живописця, одного з найкращих монументалістів міста і країни. Про напрямки його творчості, про подеколи трагічну історію монументального спадку Майстра розповідає у своїй публікації мистецтвознавець С.Щука. 

І ще одна стаття написана поважним полтавським мистецтвознавцем В.Ханком. Автор присвячує її кременчуцькому графіку і педагогу Анатолію Дяченко, якого вважає одним з найталановитіших українських графіків ХХ ст. Особливий наголос у статті В.Ханко робить на незакінченому проектові митця – циклі ілюстрацій до поеми «Енеїда» І.Котляревського. Отже, повноводний мистецький шлях міста уперше так широко висвітлений у поважному періодичному виданні країни. Кременчук вартий такої уваги з боку авторитетного журналу і його багатотисячної армії читачів. 


І ще одна новина для всіх прихильників творчості прекрасної художниці, директора Кременчуцької міської картинної галереї Оксани Бойко. До відділу мистецтв надійшла книга американського автора Генрі ван Дайка «Зірка ще одного мудреця». Це казка-притча про події, які почалися в час народження Ісуса, і вплелись у ціле життя героя книги. Ілюстратором цього видання є кременчуцька художниця Оксана Бойко. Вперше ми побачимо нову сторону її таланту – мистецтво книжкової графіки.


Тож, завітайте до відділу мистецтв Центральної міської бібліотеки, аби ознайомитись з новинками:

Бойко О. Мистецьке об'єднання «Зелений острів» та його живописні континенти // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.96
Бойко О. Життя, осяяне любов'ю: Василь Вакуленко й об'єднання художників та майстрів декоративно-ужиткового мистецтва «Творчість» // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.105
Дайк Генрі ван. Зірка ще одного мудреця [Текст] / Генрі ван Дайк. – [Одеса]: Видавництво фонду послання Грааля, [2018]. – 40 с.
Король А., Срібна М. «Я залишила вам Україну»: 16 років діяльності картинної галереї Наталії Юзефович // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.108
Озерна Р. Венозна кров у карміновому спалаху // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.102
Родін А., Озерна Р. Сформована реальність: Кременчуцька дитяча художня школа ім.О.Д.Литовченка // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.106
Срібна М. Творчий оазис Кременчука // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.104
Ханко В. Графічні розмисли Анатолія Дяченка // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.55
Шуляк Т. Об'єднання «Нова провінція» // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.99
Щука С. Кременчук: славетний погляд крізь історію // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.93
Щука С. Вохриста осінь обпаленої душі (збережений і зниклий спадок художника-монументаліста Шалви Корідзе) // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.100

пʼятниця, 12 жовтня 2018 р.

І слово цілувалося зі словом…

Так і минуло в пишноквітних словах дві повних години, відведених на презентацію альманаху «Кременчук літературний», що вийшов під №13.

Її організатори, - а це працівники відділу мистецтв ЦБС для дорослих м. Кременчука та рада Спілки літераторів «Славутич», - подбали не тільки про яскравий сценарій заходу, але й про глядачів – шанувальників Слова, серед яких і молодь, і представники старшого покоління, та надто вже майстри пера зі всіх творчих клубів та об’єднань міста.
Інна Літвінова, ведуча заходу, зосередила увагу присутніх на питаннях співпраці двох колективів, спільних заходах, що досить часто проводяться в різних аудиторіях системи, а також на формах роботи з питань пропаганди Його Величності Слова.
Надавши слово Федору Чужі, голові Спілки літераторів та упоряднику альманаху, присутні почули про шляхи формування розділів видання, внесок кожного з членів редакційного колективу у його наповнення, верстку та редагування.


До речі, під час виступу голова Спілки представив шанованому зібранню й декілька сигнальних номерів уже наступного альманаху, який матиме №14.
А далі про свої здобутки і клопоти, що траплялися під час роботи над виданням, розповіли члени ради Ірина Залюбовська, Вікторія Сопільняк, Людмила Снітко та Таїса Цибульська.


Здавалося, що спільним радощам, які панували на презентації, не буде ні кінця, ні краю: під сяєвом слова читалися вірші в авторському виконанні Вікторії Сопільняк, Ігоря Герасименка, Тетяни Луценко та Людмили Снітко, свої переклади віршів Ліни Костенко, Василя Симоненка та Марини Цветаєвої читали спілчани Ніла Волкова та Володимир Михайлов. Театралізований супровід однієї із пісень Льва Дєментьєва виконав сам автор та секретар Спілки Тетяна Луценко. Здавалося, що номер у їхньому виконанні був зодягнений у шати художньо-образної словесної творчості з присмаком природного сарказму, іронії та живого нерву. 


Слова подяки на адресу редакційного колективу, який не пройшов мимо ювілейної дати – 125-річчя з дня утворення бібліотечної справи у Кременчуці та великий шлях книгозбірні, висловила й директор ЦБС Тетяна Майдак.
Слова привітання й щирої подяки за активну співпрацю висловила голова літературної спілки «Журавка» Лідія Моргацька.

Втім, кожен голос виступаючого – ніби повен колос ласки і любові; всі ті голоси лунали то в мажорній, а то в мінорній мелодіях, наче відбувалась якась словесна світлогра.
А вже коли на імпровізовану сцену вийшла Олена Івлєва - місцевий соловейко й знана виконавиця сотень пісень, зал завмер в очікуванні чуда. І те пісенне чудо здійснилося! Під час виконання пісенних номерів було присутнє виразне відчуття співзвуч усередині себе аж до фізичного всотування почутих мелодій всім серцем і душею.
Розмови навколо альманахів долали час, однак усі зійшлися на думці, що друковане слово, так само як і згадані альманахи, відіграють роль культурного форпосту. Втім не є секретом, що друковані видання, поза сумнівом, залишаються – і слава Богу! – найважливішим рупором донесення ключових культурних наративів до широких мас населення, де ще живе не тільки поклик, але й потреба в читанні того самого друкованого слова.

Федір Чужа, 

голова Спілки літераторів «Славутич» м. Кременчука.

пʼятниця, 28 вересня 2018 р.

ЛІТЕРАТУРНІ  АДРЕСИ  КРЕМЕНЧУКА
Напередодні Дня міста відділ мистецтв ЦМБ демонструє книжкову виставку, присвячену Кременчуку.
На виставці-знайомстві "Літературні адреси Кременчука" представлені художні і публіцістичні твори кременчуцьких майстрів слова: Ф.Чужі, О.Пилипчук, Л.Обревко, В.Головченка та інших авторів - всіх, хто подарував свої книги нашій бібліотеці. Стоїть тут і найсвіжіше поповнення нашого фонду - 13-й випуск альманаху "Кременчук літературний", щойно подарований спілкою літераторів "Славутич".
Головна ідея виставки - не тільки тільки познайомити наших користувачів з кременчуцьким письменством, але і показати літературне життя міста. З цією метою звертаємо увагу читачів на мапу Кременчука, де вказано, які літературні об'єднання існують у місті, за якими адресами вони збираються.
Адже ті, хто робить перші кроки на літературній стезі, потребують доброго слова підтримки і конструктивної критики від професіоналів пера. Розглядаючи літературну мапу, вони беруть на замітку, куди можна звернутися за порадою, оцінкою. І, безумовно, читаючи прозу і поезію, представлені на виставці, можуть насолодитися Словом кременчуцьких письменників - дипломантів, лауреатів та інших талановитих учасників літературних організацій Кременчука.
Ми ж щиро дякуємо тим кременчуцьким письменниикам і літературним об'єднанням, хто подарував свої книги у бібліотеку. Хотілося б, щоб і надалі не перервалася ця добра справа. Тому сподіваємось, що виставка-знайомство, розповідаючи про літературні об'єднання і письменників міста, буде поповнюватися новою літературою.
Шиндіна О.П., зав відділом мистецтв ЦМБ

четвер, 6 вересня 2018 р.

Книга кременчучанина – переможець загальнонаціонального конкурсу


ЩИРО ВІТАЄМО! Книга голови Кременчуцької спілки літераторів "Славутич" Федора Олексійовича Чужі "НА ВІТРИЛАХ СЛОВА" стала переможцем! 
У серпні в Україні проводився 19-й щорічний загальнонаціональний літературний конкурс "Українська мова - мова єднання". Лауреатом конкурсу стала книга "НА ВІТРИЛАХ СЛОВА" (2017 р.вид.) літератора, журналіста Федора Чужі. Федір Олексійович - яскравий професіонал, автор численних публікацій, серед яких твори художньої літератури, літературно-критичні видання; публіцист.

А ще – активний популяризатор творчості кременчуцького письменства. Книгу «На вітрилах слова» він присвятив колегам по перу – письменникам Кременчука. До збірки увійшли 32 літературних портрети сучасних кременчуцьких письменників. Це єдине видання, котре розкриває розмаїття новітнього літературного процесу міста.
Вітаємо голову Спілки літераторів «Славутич» Федора Чужу з врученням йому Почесної відзнаки Лауреата конкурсу і бажаємо подальшого творчого натхнення на довгі роки. Додамо, що минулого року у відділі мистецтв ЦМБ відбулась презентація цієї книги і її примірники надійшли до кожної бібліотеки ЦБС для дорослих.

четвер, 26 липня 2018 р.

Діячі Центральної Ради: погляд  через 100 років
17 березня 1917 року  була створена Українська Центральна Рада — парламент, який  очолив  український національний рух у часи Української Революції. Універсали Української Центральної Ради стали важливими документами  країни.  Саме цей виконавчий орган став носієм ідеї українського національного відродження. Українська Центральна Рада складалася з людей, які  іноді помилялися  і робили   часом хибні, як на теперішній погляд, кроки.  Але понад усе  вони  любили Україну.  А їх думки  актуальні  і сьогодні.

«Я вважаю, що та стадія українського життя, в яку ми ввійшли, вимагає високого морального настрою, спартанського почуття обов’язку, певного аскетизму і навіть героїзму від українських громадян. Хто не може відповісти сим вимогам, той не гідний того великого часу, який ми переживаємо. Хто хоче бути гідним громадянином, той мусить видобути з себе сі моральні сили». (М. Грушевський).

23 липня у бібліотеці-філії № 8  була    оформлена виставка-портрет на тему "Діячі Центральної Ради: погляд  через 100 років". Користувачі бібліотеки ознайомились з портретами діячів та їх  невмирущими висловами. А також для тих хто захоплюється історією, бібліотекарі підготували широкий вибір книг  про діяльність діячів  Української Центральної Ради.













середа, 25 липня 2018 р.


Віра – найцінніший скарб людської душі

28 липня в Україні відзначається  День хрещення Київської Русі – України. Ця дата вибрана на випадково, адже саме в цей день Православна церква вшановує пам’ять Святого рівноапостольного князя Володимира, хрестителя Київської Русі. З цієї нагоди в бібліотеках ЦБС для дорослих до уваги користувачів представлено ряд виставок.
Так, бібліотека-філія №4 пропонує тематичний перегляд літератури «Православна моя Україна».
Друковані видання, представлені на ній,  розповідають про історичну подію, що відбулася у 988 році, та стала ключовою і вирішальною в подальшому розвитку  Київської Русі. Про християнські храми України, історію  української ікони та ще багато цікавого ви дізнаєтесь з підібраних видань.


У бібліотеці-філії №3 оформлений книжковий перегляд «Хрещення Київської Русі: погляд крізь віки». Перегляд знайомить користувачів з літературою про основні етапи розвитку православної церкви, про історію хрещення Русі – України та  історичне значення цієї події.
У бібліотеці-філії №2  ЦБС для дорослих розгорнуто книжкову ілюстративну виставку-подію  «Історія віків».
До уваги користувачів представлені культурологічні, краєзнавчі видання, книги по історії, традиції християнства, його розвиток в Україні, а також художня література, присвячена хрещенню східних слов`ян у 988 році.
Знайомлячись з матеріалами виставки, користувачі матимуть змогу повернутись до своїх витоків, щоб усвідомити, яку важливу роль відіграло християнство в духовному житті українців.
 Тема духовності присутня  у вишивці, тому на виставці є роботи наших користувачів-вишивальниць Василюк А.І., Мазур Л.З., Савенко З.М..
 Відвідувачі Центральної міської бібліотеки зможуть ознайомитися з книгами, представленими у відділі мистецтв на виставці «Молитви українських храмів». Справжні шедеври світового мистецтва – такими постають православні храми на сторінках художніх альбомів та монографій.
Інформаційна довідка на сайті бібліотеки «Хрещення Русі: факти, версії та домисли» дозволить всім відвідувачам сайту не тільки отримати цікаву  інформацію, а й скористатися рекомендованим списком літератури в разі бажання поглибити свої знання з цього питання.
Також протягом липня в ЦБС для дорослих проходить загальносистемний день інформації «Духовність – храм душі людської».



середа, 4 липня 2018 р.


                  Співати можуть всі!

Для фахівців, студентів і тих, хто бажає самостійно опанувати мистецтво співу, відділ мистецтв ЦМБ пропонує книги, які одержав нещодавно:


Романова Л.В. Школа эстрадного вокала [Текст]: учебное пособие / Л.В.Романова. - 4-е изд., стереотип. - Санкт-Петербург: Лань; Планета Музыки, [2006]. - 40 с. + DVD
Методика Л.В.Романової адресована всім бажаючим навчитися співу, у тому числі й тим, у кого немає музичної освіти. У методиці в єдину систему зведені два роздільних моменти навчання - тренування дихальних м'язів, артикуляційного апарату і формування вокального звуку. Автор книги - досвідчений  викладач з великою сценічною практикою, успішно працює не тільки з учнями, що мають гарні вокальні якості, але й з тими, у кого частково розкоординовані слух і зв'язки, відсутнє почуття ритму, погана дикція. Для роботи з такими "важкими" учнями підбирались спеціальні, нескладні у виконанні вокально-дихальні вправи; на їх основі написана дана методика. До посібника додається відеодиск, на якому представлені заняття автора з учнями  і мінусові фонограми вправ.
Кавун В.М. Виховання молодого вокаліста. Сольний спів. Спів на еластичному диханні [Текст]: [навчальний посібник з нотами] / Віктор Кавун. - Вінниця: Нова книга, 2017. - 352 с.
На базі узагальнення роботи зі студентами-вокалістами і власного досвіду автор посібника викладає основний зміст побудови уроку вокалу, пропонує різні вправи та розпівки. Нотний додаток, який базується на кращих доробках у царині українських народних та естрадних вокальних творів, збагачує творчий репертуар співака високохудожніми зразками українського вокального мистецтва. Посібник призначений для навчальних закладів культури і мистецтв III-IV рівнів акредитації.
Вербек-Свердстрем В. Школа раскрытия голоса. Путь к катарсису в искусстве пения [Текст] / Вальборг Вербек-Свердстрем. - Москва: evidentis, 2009. - 232 с.
"Школа раскрытия голоса" пані В.Вербек-Свердстрьом побачила вперше світ у 1938 р. З того часу неодноразово публікувалась і була переведена 11-ма мовами. Вальборг Вербек-Свердстрьом була у 1900-1930-х рр. однією з провідних співачок на європейській культурній сцені.  "Школа раскрытия голоса" - фундаментальна праця, в основі котрої лежить концепція природнього розвитку голосу. Автор виходить з того, що при навчанні вокалу необїдно приймати всерйоз медіативні процеси, котрі під час співу проходять приховано. Свердстрьом вважає, що для розвитку голосу важливі такі моменти, як виховання і самовиховання. Голос потрібно не розвивати, а визволяти від фізичних і психічних перешкод, він не є об'єктом тренувань. Автор запевнює, що не кожна людина повинна ставати співаком, але співати може кожний. Надзвичайно цікавим є терапевтичне значення співу, закладене автором у книзі.

За літературою рекомендуємо звернутися до відділу мистецтв Центральної міської бібліотеки. Адреса: вул.Європейська, б. 66/13. Працюємо з 11 до 19 год, у неділю - з 10 до 18 год., без обідньої перерви. Вихідний - субота .

середа, 13 червня 2018 р.

                             ЗАБУТЕ  ІМ’Я
(до 280-річчя живописця Павла Васильовича Петрашіва)
"Імператорські галери прибувають у Кременчук"
Гравюра Хатфілда (1787 р.)
      Людей неінтересних не бува.
      Їх долі – мов далеких зір дива.
      Відмінна кожна, світиться сама,
 І іншої подібної нема. 
              (Гужва В. З Євг.Євтушенка)

Згадаємо сьогодні живописця, від короткого життя котрого залишився ледь помітний пунктир дат і декілька творів. Поважний ювілей Павла Васильовича Петрашіва – 280 років від дня народження – дав нам привід розповісти про талановиту людину, чию творчість надто важко дослідити через невелику кількість відомостей. А особистість його цікава, принаймні для полтавців і кременчучан, адже життя П.Петрашіва пов’язане з Полтавським краєм.
Отже, Петрашів Павло Васильович народився 1738р. у селі Рибці Полтавського полку у козацькій родині. У першій половині XVIII ст. Рибці були селом козацьким – козацький курінь села  входив до складу Другої полкової сотні Полтавського полку.
Доля судила Павлу пов’язати життя з живописом. З нього сформувався обдарований  іконописецьпортретист і пейзажист. Художні здібності він розвинув у Запорозькій Січі і у подальшому працював у різних населених пунктах Полтавщини.
Прибув він і до Кременчука 1767 р. на запрошення місцевих властей і духовенства.
Особливою популярністю місцевих прихожан користувалася соборна Успенська церква, що знаходилась майже біля самого Дніпра у західній частині міста. Після чергового ремонту виникла необхідність поновити іконостас церкви.  Для цього запросили «козацького маляра» Павла Петрашіва. Він розписав чотириярусний дерев’яний іконостас церкви. Під час перебування у Кременчуці живописець створив також декілька картин для будинку генерал-майора Олександра Ісакова, в гостях у якого інколи бував.
Ще один пункт, де працював П.Петрашів – Диканька. На замовлення  Генерального судді Війська запорозького Василя Кочубея він написав його портрет та ще декілька портретів представників роду Кочубеїв.
Працював художник і у Лохвиці, куди його запросив кошовий отаман Запорозької січі Петро Калнишевський. На той час у місті збудували церкву  Різдва Пресвятої Богородиці (стара будівля церкви згоріла). У 1768 – 1771 рр. майстер розписав іконостас новозбудованої церкви. В контракті маляра вказано: «1768 року нижеподписавшійся малоросійского полтавского полку сотне второй полковой села Рыбцов житель козак Павел Васильев сын Петрашев дал сей контракт … Калнишевскому в Лохвице в церков Рождества Богородицы иконостас малярскою і золотарскою роботами ізделать…». Іконостас лохвицької церкви, як і іконостас кременчуцького Успенського собору, втрачений.
1772 р. П.Петрашів написав картину «Покрова Божої Матері» із зображенням священиків і козаків.
До нашого часу з творчого спадку живописця дійшли крихти. Портрети Кочубеїв зберігаються у Сумському художньому та краєзнавчому музеях. Ікону «Покрова» можна побачити у Дніпропетровському художньому музеї. Декілька творів знаходяться у краєзнавчих музеях Полтави та Черкас. На жаль, жодний з творів живописця не репродукований, і побачити їх можна тільки у музеях. Село Рибці, де він народився, зараз входить у склад Полтави.
От і всі відомості, що дійшли до нашого часу про живописця Павла Васильовича Петрашіва, якому життя відпустило небагато років – лише 34. Помер він 30 березня 1772 р. І все ж, незважаючи на ці крихти інформації, можна зробити впевнений висновок, що живописцем він був безумовно обдарованим, людиною відомою і шановною.
Прізвище В.Петрашіва не відшукати навіть у грунтовних мистецтвознавчих дослідженнях. Його ім’я зустрічається тільки в деяких полтавських енциклопедичних виданнях. Дослідити творчість художника свого часу спробував знаний кременчуцький краєзнавець В.М.Юшко; результати його пошуків друкувались у кременчуцьких джерелах.

Пропонуємо вам список матеріалів, у яких містяться дані про митця:

Юшко В.М. Майстри різця і пензля Кременчуцького краю. Вип.1 [Текст]: нариси та замальовки про художників, скульпторів, архітекторів та мистецтвознавців. – Кременчук, 2008. – С.10
Юшко В. Художник із Запорізької Січі у Кременчуці // AVтограф. – 2003. - № 30, 24 липня. – С.34
Полтавіка. Полтавська енциклопедія: [у 12 т.]. Т.9: Образотворче і декоративне мистецтво. Кн.2: М – Я [Текст] / гол.ред.О.А.Білоусько; Центр дослідження історії Полтавщини; Полтавська обласна рада. – Полтава: АСМІ, 2015. – С. 277
Ханко В.М. Словник мистців Полтавщини [Текст] . –Полтава: ВАТ «Видавництво «Полтава», 2002. – С.150

Шиндіна О.П., завідуюча відділом мистецтв ЦМБ