Місія бібліотеки - забезпечення якісним обслуговуванням громади міста

понеділок, 24 грудня 2018 р.






М.С.Кравченко.
Малюнок О.Сластіона

Непомітний  ювілей

Наближаються свята, які довгою низкою проходять через зимові місяці українців. Серед цих подій не хотілося б забути про скромний ювілей, який, тим не менше, для Полтавщини має значення неабияке. Говоримо про 160-річчя від дня народження кобзаря Михайла Степановича Кравченка з Великих Сорочинців (27 грудня 1858  — 21 (22) квітня 1917 )Про те, як виглядав М.Кравченко, ми знаємо завдяки малюнкам Опанаса Сластіона, який багато років малював кобзарів. Образ Михайла Степановича у Сластіонових малюнках зустрічаємо найчастіше, бо художник до нього ставився з великою прихильністю  і повагою.
Кобзар М.С.Кравченко на дачі Короленка.
1911р.
Саме завдяки О.Сластіону дослідники знають, як кобзар жив, і головне – перелік пісень, що він співав. Михайло Кравченко із села Великі Сорочинці, тяжко захворівши, осліп на п'ятнадцятому році життя. Із сімнадцяти років почав навчатися у миргородського кобзаря, аби заробити собі на шматок хліба. Мешкав М. Кравченко в невеликій хаті. Перша жінка померла, і він залишився з трьома дітьми. Одружився вдруге. Жив у одній хаті зі своїм братом та його дружиною – людьми хворими і нездатними до жодної праці.
М.С.Кравченко.
Малюнок О.Сластіона
М.Кравченко дуже бідував. Щоб прожити самому й утримати таку рідню, заробляв не лише кобзарством, а й плетінням мотузок. Робота ця була тяжкою, псувала пальці.
"Як попов'єш, - говорив кобзар, - отих верьовок з місяць, так з пучок дванадцять шкур злізе, - куди вже там грати". О.Сластіон писав на портретах кобзаря, які думи, псалми і пісні той виконував. «Я дечого й більше знав, - розповідав кобзар, - та ото як почали нас переслідувати, так я й повикидав усе з голови, - думка така: нащо воно тепер і здалося». З
Кобзарі М. Кравченко,Т.Пархоменко
і П.Древченко
а свідченням 
О. Сластіона, співав добре, хоч мав не дуже чистий голос. Особливо любив виконувати думи. Їх він повторював не дослівно. На запитання О. Сластіона про те, чого він в думи іноді вставляє слова, звороти і навіть цілі вірші (рядки), яких раніше не співав, кобзар відповів: «Е, то вже всякий так, се ж не пісня. Як підійде, знаєте: іноді й коротко, а іноді й довше буде… То вже всякий так: те забуде — друге вигада, або й од іншого згадує що-небудь. То вже у пісні друге діло, а то ж таки!..». Опанас Сластіон улаштував поїздку М.Кравченка до Петербурга, де той мав виступати зі своїми думами та піснями. Опанас Георгійович, посадивши його у вагон, запитав: «А що, дядьку Михайле, якби  вам довелося співати перед самим царем, що б ви тоді?» – «А що ж, – відповідав кобзар, – якщо Бог приведе до того, то прохатиму, щоб усій нашій братії було вільно ходить, де хочеш, а мені самому нічого не треба». Опанас Георгійович був вражений усвідомленням цією простою людиною інтересів «своєї братії», інтересів, які вона ставила вище за свої особисті. 
М.С.Кравченко.
Малюнок О.Сластіона
Крім Петербурга й Харкова, побув він і в 1905 в Катеринославі на ХІІІ Археологічній конференції, Одесі, Ялті. У Москві спробували було записати його гру та спів на фонограф, але спроба ця не була дуже вдала. У 1904 р. його записував В.Шевченко (записи зберігаються в ІМФЕ в Києві). Згадаємо про думу «Чорна неділя в Сорочинцях», складену Михайлом Кравченком, і про історію, пов’язану з її виникненням. «Чорна неділя в Сорочинцях» розповідає  про революційні події грудня 1905-го року в селі Великі Сорочинці на Полтавщині, свідком яких був сам кобзар.
Кобзарі П.Древченко
та М.Кравченко (справа)
Починаючи з другої половини ХІХ ст. донське козацтво дедалі більше асоціювалося з жорстоким знаряддям в руках деспотичного царату, за допомогою якого царський уряд боровся з волелюбними пориваннями свого власного народу. Козацькі військові частини розміщалися урядом в найбільших промислових та культурних центрах країни. Будь-які мирні демонстрації та мітинги жорстоко розганялися за допомогою цих козацьких військ. Донські козаки без вагань застосовували нагайки проти неозброєних людей, жінок та підлітків, а в особливих випадках орудували шашками та гвинтівками, як це було, наприклад, під час революційних подій 1905-го року. 
М.Кравченко у палаці Петра Малинки.
Верхня Будаківка, Полтавщина,
поч. ХХ ст
У грудні 1905-го року загони з донських козаків та кавказьких черкесів на смерть вбивали повсталих українських селян у Великих Сорочинцях на Полтавщині. Керівник каральної експедиції Барабаш силою зібрав селян на площу біля волосного правління і під загрозою смерті поставив на коліна в глибокий сніг, примусивши людей стояти так чотири години. Карателі провели масові арешти; всю ніч на селі чинили розправу п'яні козаки, які вбили багато селян. Очевидцем цієї розправи був відомий кобзар Михайло Кравченко, який сам потерпів від карателів, а згодом склав дві думи — «Чорна неділя у Сорочинцях» і «Про сорочинські події 1905-го року», у яких правдиво змалював все, що бачив в ті жахливі дні.  Донські козаки, які звикли мати справу зі студентами та міською інтелігенцією, не чекали рішучої відсічі від беззбройних селян. І даремно. Нащадки українських козаків з Великих Сорочинців дали гарнесеньких прочуханів козакам російським, яким не допомогли цього разу ні шашки, ні гвинтівки. Донські загони ганебно втікали з Великих Сорочинців, кинувши на народну поталу свого командира Барабаша, якого було вбито селянами.
А то ж не чорна хмара ясне небо вкрила
Та й не громом загриміла,
То й не орда набігала,
Що дідів-прадідів у неволю забирала –
Кинулись на сорочан донці й черкеси, підковами топтали
Й з рушниць стріляли
Та на вулицях доганяли,
На дворах та на левадах лютій смерті предавали,
Били, мордували,
Жалості не мали.
Ой у неділю у вечір вп’ять тая завірюха закружила
Та доріженьки снігом крила,
А у сорочан жінки та батьки ще й малі діти
Дрібні сльозоньки проливають
Та мерців обмивають,
На столи покладають,
Барабаша проклинають:
«Ой Барабаше, Барабаше,
Лихо твоє й наше!
Що ти наших діток посиротив
Та й сам свою голову положив».
Але марно було боротися з деспотичним режимом, який захищали від народного гніву ті самі донські козаки. Через кілька днів донці повернулися з новим командиром Філоновим, та озброєні гарматами. Ховаючись за артилерію, донські козаки увійшли у село та потопили народне повстання у крові. Прогнилий режим проіснував після того іще 12 років, та все-таки впав у 1917-м. Тоді гірку чашу народної помсти довелося до кінця випити і донським козакам, які забули про те, що пролита кров завжди відплачується іншою кров'ю. 
На початку XX століття М. Кравченко познайомився з видатним російським письменником-демократом В. Г. Короленком. Колишній поводир кобзаря Г.Г.Легейда так згадує ті відвідини: "Прийшли ми одного разу до с. Хатки, де тоді влітку відпочивав В. Г. Короленко. Зустрів він Кравченка дуже ласкаво. «Моє шанування!» — сказав і подав руку кобзареві. Потім грали і говорили, говорили… Коли ми зібралися іти, Короленко знову міцно потиснув руку Кравченкові і сказав: «До побачення!» Ішов я тоді додому і думав: «Ні, не старець дядько Михайло, коли йому такі люди в дружбу йдуть». Саме В.Короленко і записав від кобзаря думу «Чорна неділя в Сорочинцях»  у 1906-му році. Кобза Кравченка зберігається у Миргородському краєзнавчому музеї. На тильному боці грифа викарбувано текст: "Оцю кобзу роздобувъ Мыхайло Стыпановичъ Кравченко, а переробляли брати Заикыны, а коштує вона дорогенько 10 карбованцівъ". 

    Про М.С.Кравченка читайте у відділі мистецтв ЦМБ:


      Кирдан Б. Народні співці-музиканти на Україні / Б.Кирдан, А.Омельченко. – К.:                  Музична Україна,1980. – С.125
      Портрети українських кобзарів О.Сластіона / вступ. стаття, примітки і                         коментарі Ю.Турченка. – К.: Вид-во Академії наук Української РС, 1961. – 61 с.
     Лавров Ф.І. Кобзарі [Текст]: нариси з історії кобзарства України. - Київ:                            Мистецтво, 1980. - С.123
     Муха А. Композитори Украiни та украiнськоi дiаспори: довiдник.-Київ: Музична                Україна, 2004. - С.157
      Бандури рокіт голосний // Історичний календар-2002. Київ, 2002. - С.214

четвер, 6 грудня 2018 р.

Брати   музики
Платон  Майборода

Георгій  Майборода
...У цей день у ПТУ №26 зазвучали музичні акорди. Лунала прониклива музика, давно знайома декільком поколінням. Це були твори братів Платона і Георгія Майбород - композиторів, уродженців Полтавщини, чиї ювілеї ми святкуємо у грудні.
Чому ж бібліотекарі відділу мистецтв ЦМБ обрали саме ПТУ № 26 місцем проведення урочистостей? Тому що знаменитий композитор Георгій Майборода вчився у Кременчуцькому індустріальному технікумі, який свого часу розміщався у будівлі, де зараз знаходиться ПТУ №26.

Пам'ятна дошка Г.Майбороді
на фасаді ПТУ № 26
ПТУ № 26
 (колишній індустріальний технікум)
І це була гарна нагода - відзначити ювілей у тій будівлі, де колись лунали кроки майбутнього композитора.
Не всім присутнім була знайома ця сторінка біографії композитора. Але музика Майбород викликала велике зацікавлення учнів.Виявилося, що можна зрозуміти симфонічну й оперну творчість Г.Майбороди, написану 40-50 років тому.
Із увагою слухали "Гуцульську рапсодію" і фрагменти опери "Ярослав Мудрий" композитора. А коли зазвучали пісні Платона Майбороди, то всі узнали "Київський вальс", "Пісню про вчительку". Найкращим сюрпризом став дует учениць училища Д.Терещенко і С.Метрошенко, які заспівали "Пісню про рушник", що довгий час була візитівкою України. 
Знайомство з композиторами П. і Г.Майбородами - прекрасна можливість поринути у світ якісної, ліричної, піднесеної музики. Адже брати у своїй творчості зберігали і розвивали українську пісенність, народність, красу народної мелодіки. Композитори по праву зайняли гідне місце в українській музичній культурі, підтвердивши своїм мистецтвом, що Полтавщина - щедре підгрунтя для розвитку національної музики.