Відгомони  душі

У клубу поетичного слова "Цвіт калини", що вже більше 13 років поспіль збирається у стінах відділу мистецтв ЦМБ ім.М.Горького - знову прекрасний і подвійний привід для радості. Калинчани святкували вихід у світ двох поетичних збірок - "Побачити обрій зумій" Л.Й.Решетняк і "Дочекалася мати синочка" М.Решетняка. 

Можливо тому, що автори - мати і син - обидва захоплені літературною творчістю, презентація вийшла справді сімейною. Склалося враження, що презентантів прийшли привітати члени однієї великої родини. Це були їх колеги по перу - літератори міської спілки "Славутич", літературно-музичного салону "Журавушка" і, звичайно ж, клубу "Цвіт калини". Вів вечір керівник калинчан Ігор Герасименко. 

Лілія Йосипівна і Микола - автори вже багатьох книжок, і кожний обрав для себе свої теми у літературі: мудра зрілість і водночас дівоче захоплення, яскравість відображення краси світу у Лілії Йосипівни. Врівноваженість, спостережливість, подекуди зворушливість і гумор, і боляче сприйняття наших сьогоднішніх бід - у Миколи. 

Вірші обох авторів не можуть залишити байдужими будь-кого, тому що розповідають про те, що близько кожному - любов до Батьківщини, сім'ї, кохання, милування природою, війну. І звучали на вечорі поезії "Калиновые бусы", "Дерево тоже грустит", "Дочекалася мати синочка" М.Решетняка, "Смерч і верба", "Слово поета", "Я бабуся" Л.Решетняк, і ще багато інших, виконаних авторами та їх друзями Т.Луценко, Л.Моргацькою, Г.Гарбуз. Ліричну пісню на слова Л.Решетняк написала Алла Лебедева, і зал підспівував авторкам:

А вітер шепоче,

Розвіяти хоче

Розплетені коси мої.

Ой ночі дівочі,

Закохані очі,

Щебечуть в гаю солов'ї...

Справжнє задоволення відчуваєш, коли спілкуєшся з людьми щирими і щедрими на добро.  Слухаючи добрі, сердечні поезії, наповняєшся  теплим почуттям, навчаєшся "не тільки слухати, але й чути, не тільки дивитися, але й бачити". Так сказала Лілія Йосипівна, маючи на увазі найцінніші якості поета. Хай читачі творів сім'ї Решетняків розділять почуття авторів і знайдуть у їх творчості те заповітне, на що відгукнеться їх серце.

Централізована бібліотечна система для дорослих щиро дякує Л.Й.Решетняк і М.Решетняку за подаровані у бібліотеки авторські збірки поезій. Тепер їх твори можна прочитати у будь-якій бібліотеці системи.

Шиндіна О.П.,завідуюча відділом мистецв ЦМБ ім.М.Горького

Доля живописця

''Портрет художника Івана Северина''.
Художник Я.Струхманчук

Минуло 135 років від дня народження нашого земляка - талановитого українського мистця Івана Митрофановича Северина, але ця постать і надалі залишається недостатньо вивченою. 
Народився він 23 вересня 1881 р. в селі Остапівка Миргородського повіту Полтавської губернії. Навчався у місцевій церковно-приходській школі, де захопився малюванням. Батько-хлібороб не сприймав творчих уподобань Івася. Зрештою у 12 років майбутній видатний митець утік із села. 
Спершу працював чорноробом на станції Сенча, згодом - помічником телеграфіста й одночасно займався малюванням.  Початки мистецької освіти І.Северин отримав у Миргородській художньо-промисловій школі, - все життя був вдячний своєму першому викладачеві Опанасу Сластіону за пройдену науку.

Потім продовжив навчання у Харківській школі малювання і живопису (1903-05), у 1905—1907 роках вчився в Краківській академії витончених мистецтв; Римській академії мистецтв (1907).  
На шляху І.Северина зустрівся митрополит Андрей Шептицький. За його моральною і фінансовою підтримкою Іван Северин удосконалював свою майстерність у всесвітньо відомих центрах культури – студіях Мюнхена, Рима, Парижа (1908—1910 рр.) та у Празькій академії мистецтв (1908; 1912-13). Митрополит придбав для збірки Національного музею чудові роботи Івана Северина: краєвиди Карпат і портрети їх мешканців, мальовані в серці Гуцульщини – селі Довгопіллі над Черемошем.  
В українському мистецтві Северин належав до кола майстрів-імпресіоністів початку ХХ століття.  

''Козак''
Художник Іван Северин

Він освоїв темперну техніку, щоб глибше зрозуміти шедеври світового мистецтва. Водночас живописець і майстер пастелі; навіть його олійні твори нагадують цю техніку. Найкраще він реалізує себе як художник-пейзажист: «Закопане» (1907), «Вечори в Альпах» (1908-09), «Околиці Риму» (1910), «Сутінки», «На Україні», «Степ український», «Зимовий вечір в Карпатах», «Кубанський козак», цикл «Гуцульщина» (1905-1911). 
1909 р. у Львові організовано виставку творів мистця,  де експонувались замальовки з Гуцульщини. Але захоплення у критиків виставка не викликала. Розчарований реакцією галицької громадськості, художник їде з виставкою до Києва. Але і тут його  не зрозуміли. 
1913 р. І.Северин вирушає з геолого-географічною експедицією у Середню Азію. Експедиція працювала на центральному Тянь-Шані і Тибеті. Іван Митрофанович там багато малює. Народжуються нові краєвиди, портрети місцевих жителів.

''Вечірній пейзаж''. 1910-ті.
Художник Іван Северин

Від 1917 р. мистець проживає у Пржевальську в Киргизії, веде громадське життя: керує науковим товариством краєзнавців, викладає в художніх студіях, на вчительських курсах та продовжує творчо працювати. 
1925 р. художник повертається в Україну й оселяється в Харкові, де викладає в Харківському художньому технікумі і Харківському Художньому Інституті (1925-33), але творчо був мало активний. З того часу відомий лише його цикл «Дніпрельстан» (1930—1932). Цікаво, що, як майстер пастелі, він розробляє технологію виготовлення нових пастельних олівців, за яку отримав навіть авторське свідоцтво. Від середини 1930-х рр. художник хворіє. 
Під час Другої світової війни знищено величезний творчий доробок мистця. На початку 1950-х рр. він втрачає зір. Повністю занурений у темноту, І.Северин помирає 1964 р. в Києві.

''Зимовий пейзаж''. 1910-ті.
Художник Іван Северин

Належного визнання художник не отримав і після смерті. Можливо, причина тому у майже повній втраті мистецької  спадщини або ж ігнорування І.Северина радянською владою. Заради справедливості можна відмітити, що 1981 р., за рішенням ЮНЕСКО, у світі і в Україні відзначалося 100-річчя від дня народження мистця. 
Тяжким був життєвий шлях талановитого маловідомого українського мистця першої половини ХХ століття. Від Бога він отримав дар – чутливу душу й хист до малювання, від долі – прекрасних наставників, і водночас цілковите нерозуміння людей, яким прагнув служити своїми працями. 

Матеріал частково взятий з сайту пошукового загону "Славія" (м.Мигород) http://slavia.do.am/

Про І.Северіна  читайте  у  відділі мистецтв  ЦМБ ім.М.Горького:

Історія українського мистецтва: в 6 т. Т.4, кн.2: Мистецтво другої половини XIX-ХХ століття /гол. редактор  М.П.Бажан; відп.  редактор В.І.Касіян. -Київ: Київська фабрика "Жовтень", 1970. - С.218

Семчишин-Гузнер О. Мистець із зраненим серцем // Образотворче мистецтво. - 2007. - № 2. - С.52

Ханко В. Полтавщина: плин мистецтва, діячі: Мистецтвознавчі праці. - Київ: Видавець Остап Ханко, 2007. - С.338

Під прощання журавлине

Цей сумовитий день таки залишить світлий спогад у душах тих, хто прийшов до стін Кременчуцької спеціалізованої школи №10 з поглибленим вивченням англійської мови, де відбулося зібрання з нагоди відкриття меморіальних дошок двом її випускникам  – письменникові Вікторові Федоровичу Баранову та учасникові АТО Артемові В’ячеславовичу  Носенку.

Два громадянина України. Дві долі. Обох об’єднують не тільки пороги рідної школи, яку вони закінчили з різницею у майже сорок років, але й велика любов до рідної землі, до Матері-України.

Старший із них – кавалер ордену «За заслуги» III ступеню  Віктор Баранов – боровся за щастя її народу за допомогою рідного українського слова,  молодший – кавалер ордену «За мужність» III ступеню Артем Носенко – робив це зі зброєю в руках і загинув, захищаючи її цілісність на східних рубежах Вітчизни. Кожен окремо й обидва водночас немов будували міст між різними світами над річкою із назвою «Життя». У той же час обидва засівали життєву ниву добірним зерном, ім’я якому – честь, гідність і патріотизм.

Право на відкриття меморіальних дощок було надано старшокласникам школи, вони ж і розпочали захід, під час якого виступив секретар  міської ради Юрій Гриценко, дружина Віктора Федоровича Баранова – Лідія Петрівна, мама загиблого воїна – Валентина Іванівна Носенко. Свої думки висловили директорка школи Наталія Володимирівна Мамон, учениця старших класів Катерина Крамаренко та автор цих рядків. Під час окремих виступів йшлося про нетлінні істини, за допомогою яких присутнім ще й ще раз нагадали про суть минущого і вічного.

На вшануванні пам’яті були присутні рідні брати Віктора Федоровича Леонід та Василь, їхні дружини, племінники, інші представники великої родини Баранових, а також школярі, знайомі, сусіди та шанувальники його творчості.

Чимало з побаченого й почутого –  неначе імператив відповідальності за все, що діється на твоїй землі з усім твоїм народом. Під журавлине прощання цей  захід сприяв також присутнім стати зрілими учасниками дійства й сприйняти життя без масок. Водночас кожне слово, що лунало під час читання вірша-діаманта В. Баранова «До українців», очищало кров, додавало снаги і любові до життя саме на нашій благословенній українській землі.

Федір Чужа, голова Кременчуцького осередку Національної спілки журналістів України

Rysuję dyni, 
або Малюємо і розмовляємо польською

Весело було на одному із занять Творчої студії Тетяни Матюхи, яка другий рік поспіль працює у відділі мистецтв ЦМБ ім.М.Горького.
Діти, звичні до пензликів, олівців і солоного тіста, чекали традиційного уроку малювання, але отримали сюрприз. До них завітав волонтер з Польщі Варфоломій Ванот , що працює в Україні за програмою ЕVS (Европейської волонтерської служби). Програму у Кременчуці реалізує інформаційно-просвітницький центр "Європейський клуб".

Розпочали з малювання гарбуза - актуальна тема наперододні Хелловіну. Варфоломій приєднався до компанії і почали творити разом. Водночас узнали, що польською "гарбуз" вимовляється як "dynia" (диня), "птах" - "ptak", "хмара" - "chmura "... Все, що діти зображували на своїх малюнках, Варфоломій вимовляв рідною мовою.
Так у Студії започаткували легке і невимушене вивчення польської. Звичайно, з першого заняття неможливо ухопити всі нові слова, але Варфоломій буде тепер приходити до Студії постійно, навчаючи дітей польської мови в ігровій формі під час художніх занять.
Треба відмітити, що бібліотеці повезло з волонтером.  Пан Ванот має прекрасні лігвістичні здібності: він вільно розмовляє українською, російською, англійською, білоруською мовами, не говорячи про рідну польську. Людина ерудована, контактна, відразу привабив дітей і бібліотекарів невимушеністю спілкування.
Всіх, хто бажає займатися у Творчій студії Тетяни Матюхи і водночас пізнавати ази польської мови, запрошуємо до Студїї. 

Наша адреса: вул.Європейська (колишня Щорса), б.66/13. Центральна міська бібліотека ім.М.Горького, відділ мистецтв. Зупинка "Міськводоканал". тел.5-64-48. Студія з польською мовою працює по вівторках з 16 до 17 год.

   Творча імпреза «Цвіту калини»

"У Калиновому Версалі
Палає вересневий бал
Піснями гарними, віршами
І сяйвом танцювальних пар..."

З цих слів Ігоря Герасименка у відділі мистецтв ЦМБ ім.М.Горького розгорнулась вистава, що перенесла присутніх на декілька століть тому, нагадавши часи асамблей і королівських балів.

На виставу "У Калиновому Версалі" запросили гостей члени клубу поетичного слова "Цвіт калини". Калинчани продемонстрували своїм прихильникам незвичну імпрезу. Все спілкування між собою, діалоги з глядачами велись тільки за допомогою... рими.  На якийсь час вітальня бібліотеки перетворилась у розкішний палац, де розгорнулось справжнє старовинне дійство.

"Хай в очі ваші буде взято
Із наших цей чарівний жар.
Хай  стане вашим наше свято

Усім запрошеним у зал."

Літератори уособлювали образи різноманітних персонажів королівського двору. Головний герой вистави - Король (його грав керівник клубу Ігор Герасименко) запрошував до виступу придворних (членів клубу ), аби  вони своїми поезіями і піснями розважили Короля і покращили настрій Його Величності. До глядачів вітались маски Кармен (Л.Димченко) і Барона (В.Михайлов), міністрів різних рангів, які створили калинчани.

Мелодійні пісні у виконанні Алли Лебедевої (вона грала Маркізу) супровождувались танцями і декламаціями віршів.

"А ти, Версалю, прославляй
Калину полум'яну в лузі
Й це братство дійсно золоте.
Хто має коло справжніх друзів -
Натхнення і весну знайде."

Свято дійсно відбулося. У глядачів імпреза викликала справжнє захоплення. Калинчани з успіхом впорались із своїми ролями. Особливо гармонійно перевтілився у Короля І.Герасименко, чия роль дійсно була найважкішою. Артистів вітали колеги по перу, дякуючи за доставлену можливість насолодитися поезією, музикою, творчістю.

Шиндіна О.П.,завідуюча відділом мистецтв ЦМБ ім.М.Горького