Місія бібліотеки - забезпечення якісним обслуговуванням громади міста

середа, 27 березня 2013 р.

КОМПОЗИТОР МИХАЙЛО КОЛАЧЕВСЬКИЙ: МУЗИКА ЗВУЧИТЬ...


У 1999 році у Києві крихітним тиражом (100 екземплярів!) вийшла книга Є.С.Федотова "Михайло Колачевський: музично-педагогічна спадщина". Монографія відразу стала бібліографічною рідкістю і згодом жодного разу не перевидавалась.
Значення творчості М.Колачевського - талановитого українського композитора класика, автора славнозвісної "Української симфонії", фортепіанних творів і романсів, музичного просвітителя - важко переоцінити.
Для Кременчука постать М.Колачевського надзвичайно вагома - адже частину життя він жив у Кременчуці, працював у Кременчуцькій земській управі суддєю і водночас багато робив для популярізації світової класичної музики, організувавши у місті оркестр, що виконував   камерні твори Бетховена, Моцарта, Мендельсона, Шумана, Глінки, Чайковського, Даргомижського та ін. 
Активним дослідником і популяризатором творчості М.Колачевського у нашому місті є почесна читачка відділу мистецтв Галина Степанівна Стадник - музикознавець, викладач дитячої музичної школи №1 ім.П.Чайковського.
Свого часу їй пощастило стати власницею книги  Є.С.Федотова "Михайло Колачевський: музично-педагогічна спадщина". Галина Степанівна - наша постійна дарувальниця, і тому не дивно, що з її бажання і дозволу відділ мистецтв зробив для бібліотеки ксерокопію монографії Є.С.Федотова.
Прагнення довести до якомога більшого числа читачів відомості про унікального композитора, громадського діяча, реалізувало ще один задум - нещодавно видання Є.С.Федотова було оцифроване і, нарешті, "побачило світ" в Інтернеті.

Для всіх бажаючих ми надаємо посилання, за яким можна закачати раритетне дослідження:

http://rusfolder.com/35687707



Завідуюча відділом мистецтв Шиндіна О.П.

понеділок, 18 березня 2013 р.

ВИПЕРЕДЖАЮЧИ ЧАС




До 150 – річчя від дня народження  В. І. Вернадського
( 1863 – 1945 )

Рід Вернадських тісно пов’язаний з українською історією. Його предок – литовський  шляхтич Верна – під час визвольної війни українського народу ( 1648 – 1654 ) виступав на боці козаків. Дворянство вислужив  дід Василь,який відтоді став писатися Вернадським.
Володимир Іванович Вернадський народився 12 березня 1863 р., у Петербурзі. Через  чотири  роки  сім’я  переїхала в  Харків  у  зв’язку  з  хворобою Івана Васильовича. Таким чином, дитинство майбутнього вченого пройшло в Україні.
У 1873 р.  Володимир  вступив  до  першого  класу Харківської  гімназії,  де провчився три роки. У дитинстві величезний вплив на його розвиток мав батько, який дуже ретельно і послідовно займався вихованням і освітою сина. Саме він прищепив Володимиру інтерес і любов до українського народу, його історії та культури.
У 1876 р. сім’я Вернадських повертається до Петербурга. Тринадцятирічний Володя йде у четвертий клас 1-ї Петербурзької гімназії, а через п’ять років стає студентом природничого відділення фізико – математичного факультету Санкт –Петербурзького університету, який закінчує в 1885 р. Особливий вплив на наукові погляди молодого Вернадського мали блискучі педагоги – Д.Менделеєв і В. Докучаєв.
У 1890 р. В. Вернадський був обраний приват – доцентом кафедри мінералогії Московського університету, а в наступному захистив магістерську дисертацію на тему «Про групу силіманіту і роль глинозему».
У 1912 р. Володимира Івановича обирають дійсним членом Російської академії наук, професором  Московського  університету.  Згодом  він  переїздить  до Петербурга,  де  продовжує дослідження  в галузі  мінералогії  та  геохімії  як директор Геологічного і мінералогічного музею ( 1914 ).
Жовтневі події 1917 р. застали В.Вернадського в Україні, у Полтавській губернії, де він перебував у зв’язку з погіршенням здоров’я. Після революції в Україні на початку 1918 р. серед українських учених виникла ідея створення республіканської Академії наук. В.Вернадського запросили до Києва.  У жовтні В. Вернадського обрали першим президентом УАН. У ці роки Володимир Іванович зробив великий внесок й у створення Всеукраїнської національної бібліотеки.
У 1920 р. В.Вернадський – професор, його обирають ректором Таврійського університету в Сімферополі, в у 1921 р. він повертається в Петроград, де його призначають директором Радієвого інституту.
Учений зі світовим ім’ям , В.Вернадський користувався заслуженим авторитетом за кордоном і брав активну участь у міжнародному науковому житті.
Він висував ідею міжнародного співробітництва у сфері науки, ще в 1922 р. ставив питання про відповідальність за використання атомної енергії в мирних цілях.
Останні роки життя В.Вернадський присвятив написанню фундаментальної праці «Хімічна будова біосфери та її оточення». У кінці 1944 р. Володимир Іванович тяжко захворів і 6 січня 1945 р. помер.
За понад 60 років наукової діяльності В.Вернадський опублікував близько 400 наукових праць, які належать до всіх основних напрямів геологічного циклу наук, а також до історії філософії та педагогіки. Заслуги вченого високо оцінені не тільки на Батьківщині, а й за її межами. В.Вернадський – академік АН СРСР, АН УРСР, перший президент Академії наук , член Чехословацької та Паризької академії наук, лауреат Державної премії СРСР, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Ім’я вченого присвоєно багатьом академічним інститутам і бібліотекам, зокрема Національній бібліотеці України, Сімферопольському національному університету.  Академія наук СРСР у 1945 р. встановила грошову премію та золоту  медаль  імені  В.І.Вернадського.  В 1973 р.  НАН  України  також започаткувала премію його імені, а з 2003 року почала нагороджувати за видатні досягнення у галузі науки Золотою медаллю імені В.І.Вернадського Національної академії наук України.

                               Список  літератури:
  
   Апанович Е.М. Академик  В.И. Вернадський на Полтавщине // Первая Всесоюзная конференція по историческому краеведению. – Киев, 1987.
   Бейдик О.  Фундатор української Академії наук // Географія та основи економіки в школі. – 2003. - № 1. – С. 51.
   Бушак С. З Україною в серці // Київ. – 2003. - № 7 – 8. – С. 145.
   Бушак С. Академік Володимир Вернадський та українське образотворче мистецтво // Образотворче мистецтво. – 2003. - № 4. – С. 76.
   Вернадський В.  Наукова думка як планетна явище // Хроніка 2000. –
Вип. 57 – 58.
   Вернадський В.І. і теоретична валеологія // Валеологія. – 1999. - № 23. – С.5
   Вернадський В.І. // Альманах Пошани й визнання Полтавщини. – Полтава, 2003. – С. 40.
    Вернадський В.І. // Шаров Вчені України: 100 видатних імен . – Київ:
«АртЕк»  ,2006. – С. 66.
    Випережаючи час: [ В.І.Вернадський – учений – натураліст, мислитель, основоположник генетичної мінералогії, гео – та біогеохімії ] // Календар знаменник і пам’ятних дат. – 2013. - № 1. – С. 119.
    Гальчинський А. Принципи ноогенези в контексті вчення В. Вернадського // Економіка України. – 2010. - № 5. – С. 16.
    Ігнатенко О.  В.І.Вернадський і Кременчуччина – діалог триває // Світ довкілля: Кременчуцький міський екологічний бюлетень. Вип. 4. – Кременчук, 2005. – С. 12.
    Кременчугская библиография академика В.И.Вернадского [ К 145 – летию со дня рождения академіка В.И.Вернадского ]. – Кременчуг, 2008. – 111с.
    Крисаченко В. Світоглядна парадигма ХХ ст.: український внесок // Українознавство. – 2008. - № 1. – С. 76.
    Крисаченко В. Цивілізаційна концепція В.Вернадського // Українознавство. – 2011. - № 4. – С. 154.
   Малик М.  147 років від дня народження видатного вченого Вернадського Володимира Івановича // Край. – 2010. - № 3. – С. 20.
   Машкіна С.В. Діяльність В.І.Вернадського у галузі освіти // Сьомі Каришинські читання. Всеукраїнська наук.-мет. Конференція «Людина та навколишнє середовище». – Полтава, 2000. – С. 151.
   Онищенко О. В.І.Вернадський та його внесок у заснування та розвиток Національної Бібліотеки Української Держави // Бібліотечний вісник. – 2003. - № 2. – С. 2.
   Орленко П. Перший президент академії наук України // Історичний календар. – Київ, 2003. – С. 145.
    Попович М. Про значення наукової спадщини В.І.Вернадського // Філософська думка. – 2003. - № 4. – С.3.
     Соколова І.  Меридіан Вернадського // Світ довкілля. – 2008. - № 10. – С. 27.
      Тіщенко А.  Роль та значення книги у житті вченого – природознавця Володимира Івановича Вернадського // Бібліотечний форум України. – 2012. –
№ 3. – С. 52.
       Чиренко Н. Провісник ноосферної цивілізації: [ Володимир Іванович Вернадський ( 1863 – 1945 ) ] // Шкільний світ . -  2009. - № 11. – С. 20.  
        Юшко В.М. Видатні люди Кременчуцького краю. – Кременчук: «Піраміда». – 2007.



Провідний бібліограф інформаційно-бібліографічного відділу                          Н.П.Дрозд 

пʼятниця, 15 березня 2013 р.

ПЕДАГОГ. ВЧИТЕЛЬ. ПИСЬМЕННИК


     Маємо знову гарну нагоду згадати видатних, прославлених людей, чиї імена безпоседньо пов'язані з нашим містом та краєм.
    13 березня - 125 років від дня народження відомого педагога і письменника Антона Семеновича Макаренка.
    Свідоцтвом міжнародного визнання А.С.Макаренка стало рішення ЮНЕСКО (1988), яким відзначили всього чотирьох педагогів, що окреслили спосіб педагогічного мислення в ХХ ст. Один з них - Антон Макаренко.
    А.С. Макаренко народився 1888 року в місті Білопілля (нині Сумської обл.).
    1901-го сім'я Макаренка переїздить до Крюкова. Антон навчається на "відмінно" в Кременчуцькому міському училищі, згодом на педагогічних курсах.   А у 17 років вже приступає до роботи в Крюківському залізничному училищі вчителем російської мови, малювання і креслення. Закінчує Полтавський вчительський інститут.  У 1918 р. повертається в Крюківське залізничне (на той час - Вище початкове училище) керівником педагогічного колективу.
    У вересні 1920-го (у 32 роки) Антон Макаренко приймає пропозицію Полтавського відділу народної освіти організувати і очолити колонію для безпритульних і неповнолітніх правопорушників. З цього часу його життя і діяльність присвячені знедоленим дітям.
    «Вы можете быть с ними сухи до последней степени, требовательны до придирчивости, вы можете не замечать их… но если вы блещете работой, знанием, удачей, то спокойно не оглядывайтесь: они на вашей стороне… И наоборот, как бы вы ни были ласковы, занимательны в разговоре, добры и приветливы… если ваше дело сопровождается неудачами и провалами, если на каждом шагу видно, что вы своего дела не знаете… никогда вы ничего не заслужите, кроме презрения…», - зауважував Антон Семенович.
    Антон Макаренко раптово помер 1 квітня 1939 року в приміському потязі на станції Голіцино недалеко від Москви, де жив останнім часом, займався літературною діяльністю та читанням лекцій.
   «Научить человека быть счастливым — нельзя, но воспитать его так, чтобы он был счастливым, можно.» — Макаренко А.С. Лекции о воспитании детей.
    Ім’я і праці Макаренка широко відомі за кордоном. Його іменем названо безліч вулиць, бібліотек, навчальних закладів, педагогічних лабораторій не тільки в Україні, а й на теренах колишнього Радянського Союзу та в зарубіжжі: в Гавані та Магдебурзі
 Затверджені орден та медалі ім. А.Макаренка. Існує декілька музеїв. 
    В нашому місті є Педагогічно - меморіальний музей А.С.Макаренка в Крюкові, Кременчуцьке педагогічне училище ім. А.С.Макаренка та Полтавський обласний ліцей - інтернат для обдарованих дітей із сільської місцевості при пед. училищі, а ще Кременчуцький професійний ліцей ім.А.С.Макаренка, вулиця та 2 пам'ятники.
    Макаренко залишив багату педагогічну спадщину, написав понад 150 творів (романи, повісті, сценарії, науково-педагогічні статті). В нашій бібліотеці ви можете почитати такі книги: «Марш 30-го року» (що побачила світ 1932-го), "Педагогічна поема"(1933–1935 р.р.), "Книга для батьків" (1937р.), «Прапори на баштах"(1938), "Методика організації виховного процесу" та ін.  




                             




Тож запрошуємо вас до Абонементу ЦМБ ім. М.Горького на перегляд літератури, присвячений ювіляру.

    Детальніше про життєвий шлях великого педагога слухайте 16 березня в ефірі радіо Кременчуцької міської телерадіокомпанії в "Новинах Кременчука".

Зав. сектором української книги та народознавства
відділу абонементу ЦМБ ім. М.Горького Шпак Т.М.

    

середа, 13 березня 2013 р.

А ЯК ВИ СВЯТКУЄТЕ МАСЛЯНУ?

 Масляна (Масниця) – свято, яке символізує прощання із зимою і зустріч весни. За церковним традиціям, тиждень масляної носить назву сирного або мясопустного, що пов'язано зі стравами, які готуються протягом цього періоду. Свято прийнято відзначати протягом останнього тижня напередодні Великого посту, який закінчується Великоднем.

В Україні, в перший день Масляної, за традицією готують холодець, млинці на маслі і, звичайно ж, роблять вареники із сметаною і сиром.

У Німеччині на Масляну прийнято пекти оладки і домашню ковбасу. Англійці ж не тільки готують, а й беруть участь у змаганнях з бігу наввипередки, та ще й з розпеченими сковорідками, на яких в цей час знаходяться млинці. Не ображають і холостяків в Польщі, їх прийнято пригощати пончиками, оладками, горілкою і солодким хмизом, а також – жартівливо тягають за волосся.
На французько-італійському кордоні, на території Франції, в курортному містечку Ментон, кожну зиму, проходить свято - Фестиваль лимонів (Menton Lemon Festival).

Він проходить щорічно в кінці лютого - початку березня і триває трохи більше двох тижнів. Там, (як і в Росії, зі снігу і теж за часом - на Масляну) будують фортеці та містечка, скульптури і башточки, але тільки ... з лимонів і апельсинів! 

Вздовж узбережжя проходить парад кортежів золотих фруктів, прикрашених цитрусовими плодами і квітами.

Щорічно це розкішне і "смачне" шоу відвідують від 200 до 230 тисяч туристів Всім охочим пропонується продегустувати нові сорти лимонів, напої та солодощі, приготовані з "Короля свята".

Головний бібліотекар сектору бібліотечного маркетингу                       Старкова В.Н.

понеділок, 11 березня 2013 р.


        6 березня напередодні дня народження Великого Кобзаря у відділі Абонементу ЦМБ ім. М.Горького пройшли презентація та перегляд творів Т.Г.Шевченка та книг про його життя і творчість, що нещодавно вийшли з друку.
         Нині вже відзначаємо 199-ту річницю з дня народження нашого генія і пророка. Дата вже солідна, але й постать велична і тема для розмірковувань та вивчень неосяжна. Чому актуальною залишається його творчість? Які нові акценти в його розумінні?
         Що цей чоловік зробив вперше і наскільки важливою стала його праця? Як нам сприймати Шевченка? Чому в його творах таке велике місце відводиться долі?
         Над цим повинен розмірковувати кожен українець. Бо не зрозумівши ролі такого чоловіка в житті народу, нація втратить можливість народжувати Великих Синів.
         Коли Шевченко прийшов у світ і почав думати, то вже в інформаційному просторі був Котляревський з Енеїдою - енциклопедією народного життя, з  винятковими знаннями психології й характеру українців; не так давно відійшов Сковорода, жива правда філософії якого повнокровно струмувала. Це час Пушкіна (Шевченко був на його похороні), Гоголя, … – особливий час 19 сторіччя, який змінив історичний розвиток багатьох культур і народів.
         Шевченко не піднявся понад народом, він лише підтвердив його велику силу, він поставив Слово із пітьми у Світло національного життя.
          І увійшло воно в людей через відкриті серця.  Його голос і правда дозволили українцям мати з усіма народами нарівно високу культуру слова в часі або й попереду.
         Чому у всіх творах він використав епіграфи з Біблії? Що цим хотів сказати? Це оправдання чи попередження? Чому основні твори мають метафоричну назву?
         Чому взагалі Шевченко вдається до критики царської сім’ї, яка взяла участь у його викупі, чому не уникає гострого слівця?
Слово – найдієвіша сила в його долі! І це єдина сила, якій він покоряється 

     Ну що б здавалося слова…
     Слова та голос – більш нічого.
     А серце б’ється – ожива.
     Як їх почує!..
     Знать од Бога
     І голос той і ті слова
     Ідуть меж люди!

         Чому у всіх творах бачимо Шевченка дуже набожним і водночас читаємо богохульні тексти?
         Чому?… Чому?… Чому?… Можливо відповідь на деякі запитання допоможуть знайти нові друковані твори, на перегляд яких ми вас запрошуємо. Ви можете ознайомитись та взяти почитати їх у нас на абонементі, або ми замовимо їх для вас у  Відділі використання єдиного книжкового фонду.



Зав. сектором укр. книги та народознавства
Абонементу ЦМБ ім. М.Горького                                                   Шпак Т.М.

ВЕСНА, ПОЕЗІЯ І МУЗИКА


5 березня 2013 року напередодні чудового свята жіночності та краси - 8 Березня в Кременчуцькому професійному ліцеї ім. А.С.Макаренка відбулася організована відділом Абонементу ЦМБ ім. М.Горького презентація книги Людмили Кірєєвої «Краплинка», що вийшла в Кременчуці 2011 року в видавництві «Про – Графіка».
На початку зустрічі відповідальна за захід бібліотекар І категорії Ходова Н.В. розповіла про історію святкування Міжнародного жіночого дня, про роль жінки в суспільстві і про героїню свята - турботливу маму, бабусю, дружину, жінку - поетесу, чий голос всюди, де звучить поетичне слово: а це і спілка літераторів міста «Славутич», і поетичне об'єднання "Цвіт калини", і літературно - музичний салон «Журавушка».

Поезії Л.Кірєєвої: зворушливі і дотепні, філософські і пустотливі, і звичайно ж, про кохання були тепло зустрінуті слухачами.

Людмила Григорівна з поетичної династії (батько - Силенко Г.В.), тож підтримати її прийшов син Юрій, чиї вірші, переважно  сатиричні, визвали бурю емоцій в аудиторії.

Зустріч завершилась музичним подарунком від Єгора Васеніна з муз. школи № 1 ім. П.Чайковського, який порадував присутніх грою на віолончелі.



Весна, поезія, музика - нехай завжди дарують Вам надію і гарний настрій!

Зав. сектором української книги та народознавства Абонементу Шпак Т.М.



пʼятниця, 8 березня 2013 р.

Художник  Alexander Mark Rossi
Поздоровляємо наших прекрасних дівчат і жінок зі святом 8 березня! Хай весняні дні дарують вам красу, радість і святковий настрій! Благополуччя, щастя і кохання!

пʼятниця, 1 березня 2013 р.


Дорогами війни
24 лютого 2013 року  виповнилося 100 років з дня народження видатного письменника, двічі лауреата Державної премії (1948 та 1950 років), нашого земляка Казакевича Еммануїла Генріховича.
Народився Е.Г.Казакевич в Кременчуці. Закінчив семирічку та машинобудівний технікум в Харкові (1930), виїхав до Біробіджану. Він змінив багато професій: був культінструктором, начальником будівництва Палацу культури, головою колгоспу, директором драматичного театру, головою обласного радіокомітету, завідуючим літчастиною газети «Біробіджанська зірка». Водночас займайся літературною творчістю, співпрацюючи в газетах і журналах Далекосхідного краю. 
У 1938 переїхав до Москви, де став займатися літературною працею. Хоча Казакевич був знятий з військового обліку через короткозорість, та коли почалася війна, добровільно пішов на фронт, пройшовши шлях від рядового бійця московського ополчення до помічника начальника розвідки однієї з армій, які штурмували Берлін.  
У 1946 демобілізувався з армії через хворобу, повернувся в Москву і відновив перервану війною літературну роботу. У цьому ж році пише знамениту повість "Зірка", в 1948 - повість "Двоє в степу", в 1949 - роман про останньому етапі війни "Весна на Одері", над яким працював два роки.  Півтора року живе в одному з колгоспів Володимирській області, де пише повість "Серце друга" і починає великий роман "Будинок на площі", опублікований в 1956.
У 1961 написані оповідання "При світлі дня" і повість "Синій зошит". Дуже вимогливий до себе, Казакевич протягом усього творчого життя відчував незадоволеність і невдоволення собою, але все, що їм було написано, завжди добре приймалося читачами.
          До дня народження письменника у відділі абонементу ЦМБ ім. М.Горького відкрита виставка "Дорогами війни", де представлені як твори самого Е.Г.Казакевича, так і спогади про нього.
23 лютого в ефірі ТРК "Ера" прозвучало інформаційне повідомлення про Е.Г.Казакевича, яке підготувала і провела бібліотекар 1 категорії відділу абонементу ЦМБ ім. М.Горького Манжеліївська Н.А.