Найдорожчий скарб нації

                    О мово моя! О місячне сяйво і

                Спів солов’я,

                Півонії, мальви, жоржини!

                Моря діамантів, це – мова моя,

                Це – мова моєї Вкраїни.

                                                     (В. Сосюра)

         21 лютого відзначаємо Міжнародний день рідної мови. 

Цей день був установлений, щоб сприяти  визнанню й використанню саме рідної мови, особливо це стосується мов національних меншин.

Історія свята має трагічне начало. Дату 21 лютого вибрано тому, що саме цього дня 1952 року загинули п’ятеро студентів, які брали участь у демонстрації за надання рідній їм бенгальській мові статусу державної в тодішньому Пакистані, частина якого пізніше стала незалежною державою Бангладеш.

На жаль, українці також мають трагічні паралелі зі своєї історії. Про подвиг Олекси Гірника, який тридцять п’ять років тому вчинив акт самоспалення біля могили Тараса Шевченка у Каневі, не знають багато наших співвітчизників. 

У розкиданих на Чернечій горі листівках Олекса Гірник написав, що в такий спосіб протестує проти політики ліквідації української нації шляхом нищення української мови та українського національного духу. 

У всі часи мови зароджувалися, існували, потім вимирали, іноді навіть не залишивши сліду. Але ніколи раніше вони не зникали настільки швидко.

Знаємо з історії та й сучасного досвіду, що мови дуже часто стають заручниками й навіть жертвами політичних інтересів держав та протистояння націй.

Україна, в тому числі її мова, витримала жорстокі випробування. Це і зневаження її польською владою, намагання російського царизму перетворити на «наречие», валуєвський та емський укази про її заборону, прагнення за радянських часів  знищити під приводом створення «единого общенационального языка» (у СРСР за сімдесят років загинуло 70 мов). Та мова наша зберегла свою неповторну красу й милозвучність.

Як свідчать літописні джерела, усна мова українців сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. Давньою українською мовою написані козацькі державні документи й хроніки, створена самобутня художня писемність епох – від Івана Вишенського до Григорія Сковороди. Українці мають свою могутню класичну літературу, своїх визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника.

Лексично багата й витончена українська мова досконало передає найтонші смислові нюанси у творах Гомера й Овідія, Сервантеса й Шекспіра, Пушкіна й Міцкевича. Сьогодні важко знайти у світовій літературі видатну поему чи видатний роман, які не мали б українського відтворення.

Незважаючи на те, що українська мова як державна вперше отримала статус з прийняттям 28 жовтня 1989 року  Закону України «Про мови в Українській РСР», тільки із здобуттям Україною незалежності розпочався процес українського мовного відродження. Цьому сприяло конституційне закріплення державності української мови та здійснення низки урядових заходів, спрямованих на піднесення ролі та авторитету української мови в суспільному житті країни. Законодавча база в Україні з цього питання відповідає загальноприйнятій світовій практиці й узгоджується з відповідними міжнародно-правовими актами.

Здавалося б, можна  з полегшенням зітхнути: ми вистояли, перемогла історична справедливість, здійснились віковічні прагнення народу. На жаль, за історією тягнеться шлейф у наше сьогодення. Історія повторюється з деякими лише змінами, і нинішні мовні баталії, перейшовши на новий рівень, набувають нових форм, часто не менш потворних. Незважаючи на законодавче закріплення за українською мовою статусу державної відбувається процес звуження її застосування, що спричиняє соціальну напругу в суспільстві,  суперечить інтересам національної безпеки України та ставить під загрозу її суверенітет і державне самовизначення. Статус української мови як державної є формальним: вона досі не посіла належного місця у сферах культури, освіти й науки.

Тим часом  за результатами Всеукраїнського  опитування 2/3 громадян України  ставлять українську мову у коло своїх чільних життєвих цінностей – адже саме це, на думку науковців, і визначає поняття «рідна мова».

Заснування міжнародною спільнотою свята рідної мови – це тільки проголошення благородної мети. Що ж до практичного її втілення, то абсолютно очевидно – зберігати й плекати рідну мову може тільки її носій.

Література:

1.                            Про засади державної мовної політики: Закон України від 3.07.2012 р. № 5029 // Офіційний вісник. – 2012. -  20 серпня ( № 61). – С. 9.

2.                            Про мови в Українській РСР: Закон УРСР від 28. 02. 1989 р. № 8312. – К: Вид-во «Україна», 1991. – 15 с.

3.                            Європейська Хартія регіональних мов або мов  меншин/ Пер. з англ. Є. М. Вишневського. – Б. м.: Рада Європи, Б. р. – 21 с.

4.                            Маніфест Міжнародної громадської організації «Конгрес захисту української мови»// Літ. Україна. – 2005. – 17 лют. – С. 2

5.                            Будій Л. Україні – українську мову!// Літературна Україна. – 2012. – 31 травня – 7 червня (№ 22). – С. 5

6.                            Єдина з тисяч: До Міжнародного дня рідної мови// Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2006. – І квартал. – С. 57

7.                            Загребельна Л. С. Українське слово в контексті історії// Вивчаємо українську мову та літературу. – 2012. - № 22/23. – С. 90

8.                            Іваночко Т. Ніхто у світі не говорить літературною мовою: [Усне мовлення має базуватися на діалектизмах. Як змінюється українська мова]// Країна. – 2012. - № 47. – С.8

9.                            Пономарів О. Мовна і національна єдність// Березіль. – 2012. - № 11/12. – С. 128

10.                       Селігей П. Мовна свідомість – шанобливе ставлення до мови// Дивослово. – 2012. - № 7. -  С. 40

11.                       Степаненко М. «Народ, що не створив собі літературної мови, не може зватися свідомою нацією»: [Національна мова й відродження нації]// Вивчаємо українську мову та літературу. – 2012. - № 31. – С. 2

12.                     Тараненко О. Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства: [на матеріалах української мови ХХ – ХХІ ст.]// Мовознавство. – 2012. - №3; №5; №6. – С. 3

Головний бібліограф інформаційно-бібліографічного відділу            Н.М.Ткаченко