Дякую богові, що дав мені народитися українцем.

    3-го квітня в відділі абонементу ЦМБ ім. М.Горького були організовані виставка - роздум та бібліографічний огляд літератури " Гончарова правда про духовність", присвячені 95-річчю від дня народження    того, хто був Прапороносцем української літератури, а став Реставратором Собору українського духу, кого за життя хвалили і ганили, а після смерті визнали Героєм України...  (Галина Тарасюк //Літературна Україна. - 2008.- 3 квіт.(№13).- с.6.)  …та, перш за все, видатного українського письменника - Олеся Терентійовича Гончара.

     Захід відвідали учні ЗОШ N 19, які були ознайомлені з життєвим шляхом нашого земляка, зокрема, з цікавими подробицями дитинства за спогадами його старшої сестри Шури.

    О.Гончар пройшов усю війну. В 1941 році добровільно пішов на фронт у лавах студентського батальйону. Був поранений, воював далі.

    Згодом про ці події, про молодість і кохання харківських студентів, в які так жорстко вторглася війна, зворушливо і поетично розповів роман «Людина і зброя». (Гончар О. Вибрані твори: У 4 т. - Т.3. - К.: Сакцент Плюс, 2005. - 320с. Також увійшли: "Слово до уважного читача" О.Гончара та оповідання "Чорний Яр". Роман "Людина і зброя" друкується в останній прижиттєвій редакції автора.) Саме за цей твір Олесь Гончар отримав Шевченківську премію. (Разом з Павлом Тичиною вони першими отримали Диплом та Почесний знак лауреата 1962 року в галузі літератури).

    Творчий доробок письменника був висвітлений через книги, представлені на виставці.

    Олесь Гончар горів любов'ю до України, палав гнівом супроти руйначів і зловмисників. Його серце вбирало в себе радощі і болі мільйонів людей, йому праглося чистого неба над усією планетою і світлого життя для кожної людини. Візитною карткою щирої і щедрої на добро душі Олеся Терентійовича була осяйна усмішка на його вустах...

Захід підгутувала і провела зав. сектором укр. книги і народознавства 

відділу абонементу Шпак Т.М.