В листопаді вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933 років.

    Хоч як це 

 

Хоч як це не сумно, але віддаляючись у часі, події Голодоморів стають усе менш реальними для сучасників. Суспільство споживання не звикло задумуватися над трагедіями минулих часів.

     Та все ж в українській літературі тема голодомору продовжує привертати увагу авторів і читачів.

     Пропонуємо книгу нашого земляка Михайла Олефіренка «Чорторий» з циклу романів «Пора цвітіння терну» про голодомор 1932 – 1933 років. (Олефіренко М. М. Пора цвітіння терну: [романи] / М. М. Олефіренко; передм. М. Жулинського. – К. : Україна, 2011. – 624 с.)

«Чорторий» - це роман у якому все життя. Твір по вінця наповнений реальною дійсністю. В ньому з фотографічною точністю художньо вимальоване життя та страждання звичайного полтавського села в найлютіші часи для України.

     Автор розгортає чорну панораму тотальної колективізації на фоні драми окремих родин. Твориться грандіозний експеримент, у процесі якого можуть (і повинні!) загинути мільйони, але мета має бути досягнута.

    Михайло Олефіренко не шукає головних винуватців голодомору в Полтаві, Харкові чи Москві – він відкриває ту вкрай болісну для нас правду, яка полягає в тому, що саме свої люди, односельчани, родичі творили своїми руками, звісно, з намови комуністичної верхівки, отой жах, який приводив до канібалізму

Голова комбіду, згодом голова сільради Петро Матвієнко такі чинить звірства, так знущається над своїми односельцями, до такого цинізму і садизму доводить себе непомірною жорстокістю, що тільки Божа кара може наздогнати його.

    Оснований на реальних подіях, долях конкретних людей роман є неспростовним документом, який і зараз не втратив своєї актуальності, оскільки страшні уроки історії ніколи не залишаються в минулому.

             Жах пронизує людину при прочитанні оповідання про голодомор 1932 – 1933 років  Тамари Шевченко «Божевільна» (Шевченко Т. Божевільна: [оповідання] //        Дніпро. – 2011. - № 12. – С.54 - 55)                                              

Автор описує історію божевілля жінки, яка, щоб врятуватися від

 голодної смерті зварила тіло щойно померлої донки.   Актуальність творів зумовлена й особистими причинами (майже в кожній родині є спогади про цей трагічний час),але передовсім – загальнонаціональною пам’яттю про страшний   геноцид, важливістю тримати зв’язок із попередніми  поколіннями заради майбутнього.                                                               

Головний бібліограф                          Ткаченко Н.М.