ЗАПАЛИ СВIЧКУ ПАМ’ЯТI…

Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни.

         Голодомор 1932-1933 рр. – одна з найстрахітливіших сторінок у новітній історії українського народу.

       Сколихнулась Україна від скорботи і жалю. Припустилися від чорного болю жалобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони українських душ, щоби вписати їх в історію Пам'яті.

         Ми живемо в інший час і не причетні до тих страшних подій. Тому так важко достукатися до сердець нині сущих. Не дай, Боже, нікому пізнати того страхіття, коли мучить голод. Тоді перестаєш думати, перестаєш вірити і сподіватися; перетворюєшся на голодного звіра з однією-єдиною мрією –поїсти. І щоб таке ніколи більше не повторювалося, нам слід про все знати і все пам'ятати. 

         І саме 12 листопада в читальному залі почала діяти для всіх користувачів виставка-реквієм «Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?», бо пам’ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога  всім сущим на  Землі. На виставці, обрамленій чорним  кольором  представлені цитати, книги про голодомор, сніп колосків, оповитий колючим дротом, хлібина на чорному полотні – символі горя і печалі, свіча.

         У нас, українців, є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А оскільки у 1933-му померлим ніхто не ставив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами.

Запалимо Свічку Пам’яті і  вшануємо пам’ять померлих у ті страшні роки  ХВИЛИНОЮ МОВЧАННЯ.