Різдвяний подарунок

Надворі все холоднішає, а війна продовжується. Багато хто з нас, лягаючи ввечері в тепле ліжко, думають про солдатів, які мерзнуть у наметах чи невідомо взагалі як і де сплять…
Бібліотека-філія № 4 долучається до  акції«Підтримай наших», яку проводить видавничий дім «Приватна газета» та газета «Кременчуцький телеграф».

Бійцям АТО з Кременчука необхідна наша допомога!

107-му Кременчуцькому артилерійському полку (II дивізіон) 
93-й бригаді ЗСУ
42-му батальону територіальної оборон
27-му реактивному артилерійському полку
92-й механізованій бригаді
72-й аеромобильній бригаді 

потрібні:

·        теплі речі (можна б/у) темних кольорів; взуття, білизна, шкарпетки, рукавиці, шапки, спальні мішки;

·        продукти, які готові до вживання – консервація, тушонка, супи, мівіна, печиво, чай, кава, вода;

·        цигарки, запальнички, ліхтарі, медикаменти (протигрипозні, антибіотики), вологі серветки, миючі засоби та ін.

Не залишайтеся байдужими! Приносьте в приміщення бібліотеки потрібні для бійців речі, які зможуть стати для них справжнім різдвяним подарунком!

Зібрані речі будуть передані по акту приймання-передачі видавничому дому «Приватна газета». Все буде доставлено військовим в зону АТО. 

ХI  Мандрівний фестиваль  документального кіно

У місті Кременчуці стартував ХI Мандрівний фестиваль документального кіно. Організатори фестивалю ГО КІПЦ «Європейського клубу» (керівник Овчаренко О.І)  розпочали кінопокази вже 17 листопада. Впродовж 7 днів в бібліотеках та учбових закладах міста буде представлено 18 кращих документальних фільмів із різних країн світу.

20 листопада 2014 року в бібліотеці-філії №2 ЦБС для дорослих в рамках фестивалю о 14 год. та 16 год. учнівська молодь 10 і 11 класів колегіуму №25 та вихованці військового ліцею переглянули документальні фільми: «Амосов: сторіччя» Україна, 2013р. та «Лізо, ходи додому» Литва, Естонія 2012р.

До програми цього року традиційно увійшли фаворити ХI Міжнародного фестивалю, це зокрема один з переможців – фільм «Лізо, ходи додому». Маленька Ліза постійно кудись тікає. ЇЇ життя похмуре і жорстоке, вона переживає безкінечні запої батьків,але дівчинка шукає прилисток у природі. Найбільш приголомшене в цьому фільмі є те, що він дозволяє усвідомити жах ситуації, але не піддаватись темряві гнітючих подій на екрані.

Другий фільм, який був показаний у книгозбірні, – це «Амосов: сторіччя». Цього року світ медицини відзначає 100 річницю від дня народження М.М Амосова. Видатний кардіохірург залишив по собі великий слід та десятки тисяч вилікуваних хворих. Зацікавлений його життям та діяльністю український режисер Сергій Лисенко зняв фільм про  Амосова. Його внесок в розвиток медицини – незаперечний, і фільм, присвячений його пам`яті, є своєрідною даниною плідній праці рятувальника тисяч життів.

Жодна зі стрічок не залишила присутніх байдужими. Старшокласники були здивовані серйозністю фільмів і проблем в них порушених, ділились своїми думками і враженнями. Переважно ніхто з учнів раніше не дивився документальних фільмів, тому для них цей жанр кіно був відкриттям і багато виявили бажання ще дивитись таке кіно.

Три  голодомори  в  Україні.

Як це було?

Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від трьох голодоморів 1921-1923 р, 1932-1933р, 1946-1947 років, заподіяного сталінським тоталітаризмом присвятили працівники бібліотеки-філії №2 ЦБС для дорослих урок історії «Три голодомори в Україні. Як це було?», який був проведений для учнів ЗОШ № 18.

Захід відбувся 20 листопада 2014 року в читальному залі бібліотеки.

Голодомор понівечив життя поколінь і забрав у небуття тисячі доль. Як сталося, що Україна пройшла три голодомори, які забрали у могилу мільйони людей? Як це було? Про це розповіли присутнім бібліотекарі Подойнікова О.В та Стегар Л.В.

Захід супроводжувався показами фільмів «Пам’ятати, щоб не повторити  Голодомор в Україні», «Голод 1946-1947 років».

На заході учнями Горбатовською Д. та Савенко Т. були прочитані поезії Г.Чубача., Т. Карпенка про жахіття голодної смерті.

Запаленням свічки пам’яті та хвилиною мовчання вшанували присутні загиблих в роки голодоморів. Учнівській молоді була презентована книжкова виставка-реквієм «У пам’ять про скорботний тридцять третій», де були представлені художньо-документальні матеріали про голодомори в Україні.

Усвідомлення трагічних подій нашої історії, співпереживання  допоможе нашому суспільству будувати нову державу. А пам’ять стане запорукою того, щоб ніколи ні над ким не було скоєно геноциду, навмисного винищення людей.

Минуле стукає в наші серця

Страшні тридцяті роки 20 століття… Скільки горя та страждань принесли вони Україні...

Голодомор 1932-1933 років. Незаживаюча рана в історії України, страшний злочин проти українського народу. На превеликий жаль, ще й досі не всі українці знають правду про український Голокост. Тому у відділі абонементу ЦМБ ім. М.Горького бібліотекар 1 категорії Манжеліївська Н.А. підготувала виставку-вітрину «Минуле стукає в наші серця». Виставка знаходиться на підвіконні для того, щоб не тільки користувачі бібліотеки, а й перехожі могли з нею ознайомитися.

На виставці представлена, як документальна, так і художня література.

Особливу увагу хотілось би звернути на книгу Наталки Доляк «Чорна дошка», видану у видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля» у 2014 році. Цей роман отримав нагороду «Вибір видавця» на престижному конкурсі «Коронація слова – 2014».

Ще одна книга – це повість Володимира Шкурупія «Чи я в лузі не калина». У повісті розповідається про життя простої сільської жінки у період голоду 1947 року. За цю повість у 2014 році Володимир Шкурупій отримав Полтавську премію ім. Івана Котляревського в номінації «Сучасна проза».

Всі, хто цікавиться історією України, та зокрема історією Голодомору, знайдуть відділі абонементу потрібну літературу. Можливо, не кожен буде читати документалістику, а от художня книга зацікавить багатьох.

Також бібліотекар Манжеліївська Н.А. підготувала огляд літератури «Голодомор в художній літературі». Його можна прослухати у ефірі радіопередачі Кременчуцької міської телерадіокомпанії у суботу 22 листопада 2014 року о 14.00 годині.   

КОРОЛЬ ЖИТТЯ - ОСКАР ВАЙЛЬД

17 листопада у відділі літератури іноземними мовами ЦМБ ім. М.Горького  було проведено літературно-музичний захід до 160-річчя від дня народження відомого ірландського письменника Оскара Вайльда.

Учні ліцею при КПУ ім. А.Макаренка із задоволенням слухали розповідь завідуючої ВЛІМ О.А.Почепцової про законодавця мод, «короля життя», «апостола гедонії і фантазії», «професора естетики» та «Принца Парадокса», чия постать все його життя привертала увагу з боку англійського вікторіанського суспільства, журналістів, літературних критиків, юристів.

Протягом заходу звучала музика Й.Гайдна та Ф.Шопена – відомих музикантів 19-го століття.

Присутні почули чарівні рядки з поезій і казок О.Вайльда та отримали гарну можливість самим зробити висновки про неоднозначного, але, безперечно, геніального майстра літератури та борця за Прекрасне в житті і в мистецтві.

Розповідь про життя О.Вайльда викликала неабиякий інтерес у аудиторії. Учасники заходу не поспішали розходитись, а записалися до бібліотеки, щоб уже в якості користувачів отримати можливість читати і насолоджуватись творчим доробком генія.

             

             

Бібліотека – світ нових можливостей

        

В даний час бурхливий розвиток комп'ютерних технологій охопив практично всі сфери людського життя. Сьогодні для успішного виступу вже недостатньо просто розповісти про свою ідею. Слухачі неодмінно хочуть побачити супровідні фотографії, чітко виконані схеми, грамотні креслення, переглянути відеокліп, який перетворить двомірне креслення в тривимірний об'єкт, прослухати відеоролик музичної групи, про яку ведеться мова. Тому в наш час вже важко уявити демонстрацію чого-небудь або навчання без використання презентації.

         17 листопада до бібліотеки-філії № 4 завітали учні 9-Б класу ЗОШ № 8 на пізнавальну годину «Світ нових можливостей», щоб почути корисні поради щодо створення приваблих презентацій.  Бібліотекар Баланчук М.В. показала крок за кроком  процес створення презентацій   в програмі Microsoft Office PowerPoint, розповіла про її можливості, різні аспекти оформлення слайдів та показала оригінальні шаблони.

         Відвідувачі ознайомилися і з новим ресурсом для створення зовсім інших, нелінійних презентацій. Це онлайн сервіс Prezi.com, робота на якому основана на технології масштабування (приближенні та віддаленні об’єктів). Такі презентації дозволяють подати власні ідеї більш оригінально, творчо та продуктивно. Бібліотекарі мають надію, що скориставшись цією інформацією та тематичною літературою, учні зможуть втілити в життя свою творчу уяву,  перетворюючи звичайні презентації на справжні шедеври.

круглий стіл

«Толерантність врятує світ»

      13 листопада 2014 року в приміщенні бібліотеки-філії № 2 відбулося   засідання круглого столу «Толерантність врятує світ», участь в якому взяли  учні 11-го класу колегіуму № 25 і слухачі військового ліцею.

      Зараз, коли наша рідна Україна переживає тяжкі часи  військових конфліктів і непорозумінь,  тема терпимості до чужого  способу життя, релігійної, національної й культурної належності, мови, звичаїв, фізичного  і психічного стану, зовнішнього  вигляду актуальна як ніколи. Толерантність  є головною умовою стабільності й миру в такому  різноманітному   сучасному світі.

    Розвиток у підлітків соціальної інтуїції, чутливості,  формування толерантного ставлення до оточуючих, до суспільства, до певних ситуацій,   відпрацювання  навичок безконфліктного спілкування – мета, яку ставили перед собою організатори і ведучі заходу, провідний бібліотекар Осташко В.В. і психолог колегіуму № 25 Вишинська Т.І.

       Сама форма заходу – круглий стіл – дала  змогу  кожному підлітку бути не тільки глядачем і слухачем, а й активним  учасником. Так, після перегляду відеролику «Одна сотая секунды» підлітки, перебуваючи  під впливом  побаченого, наперебій висловлювали свій погляд на ситуацію, в якій опинилась героїня фільму. Їх погляди на жорстокість, байдужість до чужої  біди, нетерпимість до іншої людини дають надію, що в майбутньому наше суспільство отримає в їх особах  толерантних, здатних на співпереживання і таких, що опанували мистецтво співжиття з іншими людей.

       Елементи тренінгу, які були використані під час заходу, були націлені на розкриття  поняття «толерантність». Пропонуючи  історичні факти, висловлювання  видатних людей, інтерактивні ігри,  організатори заходу показали  підліткам певні рівні толерантної поведінки людини.

       Під час заняття підлітки були весь час зайняті – аналізували пропоновані

ситуації, створювали загальний портрет толерантної особистості, «вирощували» дерево толерантності з листями-побажаннями миру, злагоди і щастя всьому людству.

       З метою виховання  у молоді  чуйності, взаємодопомоги, людяності, терпимості, небайдужості  і дружнього прийняття інших людей до заходу була підготовлені книжкова виставка «В ім`я загального добра» і виставка плакатів «Ми різні – в цьому наше багатство, ми – рівні – в цьому наша сила».

Ніколи не сміявся без любові

«Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати «Реве та стогне» та садити гопака, і не того, в кого прізвище на «ко», – а того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному і духовному розвиткові, бо ото і є справжні українці».

                                                            Остап Вишня

Уже декілька днів читачі бібліотеки-філії №6 мають змогу ознайомитись з книжковою виставкою-чайнвордом «Ніколи не сміявся без любові», приуроченою до 125-річчя з дня народження Остапа Вишні

На виставці представлені як материали до його біографії та критичні матеріали, так і твори самого письменника, ознайомившись з якими можна розгадати чайнворд.

Остап Вишня - "найбільш знаний після Шевченка..."

Письменник унікальної (не тільки для України) популярності, рекордних — мільйонних! тиражів, твори якого знали навіть неписьменні, за що його деякі вибагливі критики виключали з літератури, а диктатори — із життя. Хоч спіткала його доля гумориста-мученика, але й після десятилітньої каторги на Печорі, немов той Мамай чи Байда, не перестав він “усміхатись” аж до смерті.

Сміх його неповторний житиме вічно, бо сам він був живою, радісною усмішкою свого великого і безсмертного народу.

Користувачі с зацікавленням віднеслися до нової виставки.

ЗАПАЛИ СВIЧКУ ПАМ’ЯТI…

Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни.

         Голодомор 1932-1933 рр. – одна з найстрахітливіших сторінок у новітній історії українського народу.

       Сколихнулась Україна від скорботи і жалю. Припустилися від чорного болю жалобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони українських душ, щоби вписати їх в історію Пам'яті.

         Ми живемо в інший час і не причетні до тих страшних подій. Тому так важко достукатися до сердець нині сущих. Не дай, Боже, нікому пізнати того страхіття, коли мучить голод. Тоді перестаєш думати, перестаєш вірити і сподіватися; перетворюєшся на голодного звіра з однією-єдиною мрією –поїсти. І щоб таке ніколи більше не повторювалося, нам слід про все знати і все пам'ятати. 

         І саме 12 листопада в читальному залі почала діяти для всіх користувачів виставка-реквієм «Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?», бо пам’ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога  всім сущим на  Землі. На виставці, обрамленій чорним  кольором  представлені цитати, книги про голодомор, сніп колосків, оповитий колючим дротом, хлібина на чорному полотні – символі горя і печалі, свіча.

         У нас, українців, є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А оскільки у 1933-му померлим ніхто не ставив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами.

Запалимо Свічку Пам’яті і  вшануємо пам’ять померлих у ті страшні роки  ХВИЛИНОЮ МОВЧАННЯ.

Чародій сміху

        13 листопада минає 125 років від дня народження відомого українського гумориста Остапа Вишні. Цій даті присвячена літературна година «І слово його чарівне, і сміх його житиме вічно», яка відбулася в бібліотеці-філії №4.

     Письменник обрав своєю зброєю в боротьбі за людину сміх – то дошкульний, то доброзичливий, то гіркий крізь сльози. Він став родоначальником нового жанру – усмішки.  Сам Остап Вишня замислювався: «Оце я собі думаю: що треба, щоб мати право з людини посміятися, покепкувати?.. І сам відповідав: «Треба – любити людину. Більше ніж самого себе».

        

На захід були запрошені учні третього курсу КПЛНП. Разом з ведучою Харченко З.М. згадали про основні віхи життя гумориста, трагічні сторінки в його долі як політичного в’язня в таборах НКВС, лунали уривки спогадів письменника про свою біографію, гуморески та усмішки.  

       

На літературній годині присутні переглянули уривки з фільму «Из жития Остапа Вишни», який було знято в 1991 р. на кіностудії ім. Олександра Довженко. Фільм розказує про історію кохання молодого українського письменника-сатирика Павла Михайловича Губенко і актриси Варвари Олексіївни Маслюченко. У фільм також включені унікальні кадри документальної зйомки прощання киян з письменником.

    Щоб закріпити знання про видатного письменника, була проведена вікторина.

Багато міг би нам розповісти великий архів Остапа Вишні, який після його арешту дружина письменника Варвара Олексіївна сховала у своїх харківських родичів, але він загинув у роки окупації. І нарешті — нещаслива доля значної частини доробку великого гумориста: після 1933 року всі його книжки були вилучені з бібліотек, жоден твір не перевидавався протягом 23 років. Тим-то й зумовлена та сумна обставина, що читачі й досі, через багато десятиліть по смерті письменника, не уявляють у повному обсязі творчість видатного майстра.

Осiннi новинки

Цієї осені у відділі абонементу ЦМБ ім. М.Горького з’явилися нові книги. Бібліотекар 1 категорії Манжеліївська Н.А. підготувала невеликий огляд книг, на які слід звернути увагу.

В сучасній прозі Анна Бєрсєнєва (Тетяна Сотнікова) – один з найбільш читаних авторів. Її книги видаються мільйонними  тиражами. По її романах та сценаріях зняті багатосерійні фільми. Вона є доцентом Літературного інституту ім. М.Горького.

        Нова книга А.Берсєневої носить назву «Женщины да Винчи».

Іноді так хочеться змінити своє життя! Адже зміни обіцяють щастя. Та коли вони стаються за збігом небезпечних обставин…

Саме так і сталося у житті Белли Немировської. Коли замість рідного міста – чуже, чужі та незрозумілі люди… І минуле сім’ї, про яке вона, нічого не знала.

Незмінний успіх творів бразильського письменники Пауло Коельйо серед різноманітних категорій читачів вражає. Його книги перекладені 80 мовами, на цей час продано понад 165 млн. примірників. Кожний новий роман Коельйо стає сенсацією – як, наприклад, «Адюльтер», який миттєво здобув статус бестселера у Португалії, Італії, Польщі, Франції…

На перший погляд вона має все: коханого чоловіка, чарівних дітей, успішну кар’єру… Але одного дня Лінда усвідомлює, що таке життя, про яке інші мріють, їй несила терпіти. Все, що вона відчуває, - це сама порожнеча. Чим можна зарадити, коли, здається, усі мрії здійснилися й більше нема чого бажати? Зустріч із Жакобом, її колишнім бойфрендом, пробуджує в жінці забуту пристрасть і гостроту почуттів. Але рано чи пізно доведеться зробити вибір. Можливо, найважливіший у житті.

Олена Печорна – українська письменниця, чия творчість нагадує потужний спалах – чарівне й містичне сяйво, від якого несила відвести очі. Її перший твір – бестселер «Грішниця» – завоював премії ім. Олеся Гончара та ім. М.Коцюбинського. Наступний роман «Кола на воді» також мав величезний успіх у читачів. За рейтингом журналу «Фокус» авторка увійшла до «Топ-20» найуспішніших українських письменників 2012 року.

Після загибелі батька та зникнення матері маленька Леся Райська опинилася в селі у бабусі, яка була їй не дуже рада. Дівчинка вірила, що колись мама повернеться… Єдиною втіхою самотньої дитини стало малювання – Леся мала неабиякий хист… але ніхто в селі цього не розумів. Уже доросла Леся залишилася так само нетутешньою для односельців. Вона вміла намалювати сніг, дощ і найзаповітнішу мрію – та не могла стати для них більш зрозумілою. Одне слово – художниця! Та доля веде дівчину тільки їй одній знаними шляхами, і рано чи пізно до Лесі прийде і радість визнання, і справжнє кохання і сенс життя.

Головний герой роману Марини Степнової «Безбожный переулок» Іван Огарьов з дитинства все робив по-своєму. Трагічний випадок змушує його стати лікарем. Далі, як у багатьох: медінститут – приватна клініка – віддана дружина… Та життя підготувало йому несподіванку – кохання до дивної дівчини, для якої головне – свобода від усіх і усього, у тому числі і від самого життя…

Новий роман Наталки Доляк «Чорна дошка» повертає нас у недалеке минуле. А саме до 30-х років минулого століття, коли Україна пережила страшну трагедію Голодомору.

Україна, 1932 рік. Лесь щиро вірив у те, що писав у газеті про колективізацію та досягнення радянської влади – доки не побачив на власні очі, хто такі ці «куркулі», яких він викривав у своїх статтях, як виконуються плани держзаготівель, який голодний жах панує в українському селі…   

ПРЕМ’ЄРА КНИГИ НА СВЯТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

11 жовтня в бібліотеці-філії №6 пройшов вечір «Усі ми родом з України» до Дня української писемності та мови.

На початку заходу завідуюча бібліотекою-філією Т.І.Сорокіна нагадала присутнім про витоки свята, про ті буремні часи, коли розмовляти рідною мовою на своїй рідній землі заборонялося несправедливими законами,  про намагання занапастити мову нашого народу і завдяки  цьому зруйнувати генетичний код нації.  Український народ пережив складний етап свого історичного становлення: одні соромилися своєї мови, інші ж потерпали за любов до неї. Але ми віримо, що всі випробування вже позаду, було б лише бажання говорити українською мовою.

Далі слово передали провідному бібліотекарю філії №6 Малько О.С., яка ознайомила учасників заходу з оновленою книжковою виставкою «Хто ти є, Україно?»

Та мало лише гордитися тим, що ми – українці, маємо співочу мову, яка від часу здобуття Україною Незалежності отримала новий поштовх до розвитку, вирвалася з полону упереджених поглядів про її другорядність та меншовартість.  Любити і шанувати, повсюди розмовляти мовою великого Кобзаря закликала голова міськрайонного відділення товариства «Просвіта» М.Г.Усцова.

Мова живе і розвивається, коли нею розмовляють, коли дитина чує її від батьків, коли віршовані рядки зриваються з пера поета, якого надихнула краса рідної мови… Тож дуже доречно, що саме дню української писемності та мови була приурочена прем’єра нової збірки віршів кременчуцької поетеси Тамари Марківни Васильєвої «Колекція дум».

Тамара Марківна – директор Будинку дитячої та юнацької творчості Кременчуцького району, педагог і поет. «Колекція дум» – це вже друга її книжка, що вийшла друком. Представляючи свій творчий доробок, Тамара Марківна розповідала про все те, що надихає її.  Одвічна тема любові до рідної землі, матері – про це і не тільки її поезія. А ще лірична героїня вірить у диво, прагне його і творить власними руками, силою душі та серця.

Події, що сколихнули життя нашої країни останнім часом, роз’ятрили душу поетеси та вилились на папері гіркими рядками патріотичної лірики.

Доповнили вечір виступи студентів педагогічного училища ім. А.С.Макаренка, які читали вірші Тамари Васильєвої та подарували присутнім пісні про Україну у власному виконанні.

Багато теплих слів було сказано в адресу поетки. Але найбільшою насолодою було слухати її вірші. Вони спонукають до роздумів, тимчасового забуття і усамітнення з римованим словом. А щоб якомога більше поціновувачів поезії змогло долучитися до «Колекції дум», авторка подарувала примірник своєї книги бібліотеці.

РОЗСТРІЛЯНІ ІЛЮЗІЇ

До 120-річчя від дня народження живописця, графіка Івана Івановича Падалки

(1894 - 1937)

Талановитий митець Іван Падалка належить до тих українців, чия самобутня, незалежна, сповнена гарячої любові до України творчість була нагло перервана трагедіями репресій 1930-х років.

 Іван ПАДАЛКА народився 15 листопада 1894 р. у селі Жорнокльови на Черкащині  в сім’ї селянина, хлібороба середнього достатку.Родина складалася з десяти осіб, тож ледве зводили кінці з кінцями.

 Падалка І. Ілюстрація до Слова о полку Ігоревім. 1928 р.

Любов до навчання Іванові прищепив батько, який сам полюбляв читати історію. Початкову науку юнак здобув у церковно-парафіяльній школі, де займався мистецтвом. До художньо-промислової керамічної школи в Миргороді вступив завдяки отриманню стипендії, яку виклопотав для нього місцевий дворянин.  Часто керівництво школи ставило його самого та його художні витвори за взірець усім учням. Але зразковий студент став бунтівником і був виключений за свої погляди, а також за організацію учнівських виступів проти адміністрації й окремих викладачів. 1912 року учні школи, так звані гоголівці (від школи імені Миколи Гоголя), зорганізували демонстрацію, під час якої викрикували гасло: «Геть царя!».

Падалка І. Вантажники. На Дніпрі. 1926 р.

Падалка поїхав у Полтаву, де йому пощастило пропрацювати півроку при Полтавському етнографічному музеї. Там виготовляв копії українських килимів для ткацької майстерні на Київщині. Заробіток дав змогу Іванові восени 1913 року вступити до Київського художнього училища, у якому одержав дві нагороди від ради цієї школи — «Похвалу совєта» — за взірцеве навчання. У той сам час мистець займався графікою й почав оформляти дитячі книжечки.

Закінчивши училище, в грудні 1917 р. Іван Падалка вступає до новоствореної Української академії мистецтв, ставши одним із перших і найбільш відданих учнів професора М. Бойчука. Блискуча ерудиція Михайла Львовича Бойчука, володіння старими, забутими техніками  малярства, уміння всебічно аналізувати й розкривати «секрети» шедеврів майстрів різних країн і різних епох — усе це імпонувало учням його майстерні «ікони та фрески», а згодом -  «монументального мистецтва». І.Падалка бере участь у розписах Луцьких казарм у Києві 1919р., де створює композицію повернення селянської родини з косовиці.

Падалка І. Натюрморт. 1920-ті рр.

У жовтні 1922 р. І. Падалка в числі першого та єдиного випуску Української академії мистецтв отримав диплом художника і був направлений до Миргородського, а відтак до Межигірського керамічного технікумів, де вже працювали товариші-бойчукісти.

Падалка І. Полільниці. 1928р.

Тут художник створює низку творів агітаційної порцеляни: «Я — пролетарій Мамай...» (1925), що вирізнялися високою графічною культурою.

Падалка І. Несуть товариша. 1927р.

У 1925 р. Іван Падалка переходить на викладацьку роботу до Харківського художнього технікуму. Саме тут втілюватимуться принципи бойчукізму в підготовці майстрів станкової та книжкової графіки. Ставши членом Асоціа́ції революці́йного мисте́цтва Украї́ни (АРМУ), бере участь у Всеукраїнській виставці АРМУ та Всеукраїнській ювілейній виставці (1927-1928 рр.), де мистецька критика виділила графічні аркуші мистця: «Несуть товариша», «Яблучко», «Партизани», «Махновці» (1927). Два роки І.Падалка був професором живопису в Київському художньому інституті.

 

Падалка І. Фотограф. Середина 1920-х рр.

Чудовий педагог, вихователь для своїх студентів і знаменитий художник, цей мистець створив велику кількість різних творів: живописних — «Атака червоної кінноти», «Фотограф на селі», «Молочниці», «Збирання яблук», «Натюрморт», «Портрет дружини Марії Пасько», «Автопортрет»; графічних - «З поля», «Пастушок», «Селяни», «Повстанці», «Портрет Григорія Сковороди», «Червона кіннота», «Вантажники»; ілюстрацій до книжок «Слово о полку Ігоревім», «Леґенди Татр», «Черниця», «Небіж Рамо», «Кобзар» і «Енеїда».

Падалка І. Портрет В.Короленка

Падалка І. Портрет Г.Сковороди

Падалка І. Портрет М.Коцюбинського

І.Падалка

Він був автором обкладинок до видань творів І. Франка, В. Вражливого, П. Барто, П. Вороніна, Ю. Смолича, М. Йогансена, С. Таранушенка, П. Усенка, Л. Квітко, І. Нечуя-Левицького, В. Короленка, І. Котляревського, О. Досвітнього, О. Соколовського й інших  поетів і письменників, а також автором декоративних тарілок  «Я пролетарій Мамай. Стережись мене, буржую!», «Ми всіх катів зітрем на порох!»; плакатів «Жінки, йдіть у Ради, комнезами, кооперацію!» та серії гравюр на дереві «Дніпрельстан».

На рубежі 20—30-х років творчість І. І. Падалки стає відомою далеко за межами України. Його твори експонуються на численних виставках: в Німеччині, Швейцарії Польщі, Англії, Японії, Данії.

Успіх на виставках спричинився до того, що почалося визнання І.Падалки як яскравої творчої особистості. Утім, воно тривало не довго.

Найбільшою небезпекою для червоної Москви з давніх-давен були прояви української самобутності. Самобутніми були Шевченко, Курбас і Хвильовий, який закликав «Геть від Москви!», і безліч інших визначних діячів у нашій історії. До шеренги тих не залежних від будь-яких директив із боку провідної в СРСР Компартії належали М.Бойчук, І.Падалка, В.Седляр і величезне число інших мистців початку першої третини минулого століття. Усі вони мали сильні таланти, були ориґінальними, неповторними, і, зрештою, декотрі з них були приречені на забуття.

Падалка І. Обкладинка до "Кобзаря" Т.Шевченка

Наприкінці 1933 р. відбувся пленум оргбюро Спілки художників і скульпторів УСРР, на якому М.Бойчука та його школу було піддано нищівній критиці, а творчий метод бойчукізму прирівняно до формалізму і націоналізму.

 Івана Падалку, як «активного учасника націоналістичної фашистської та терористичної організації, що мала на меті відторгнення України від СРСР і реставрацію капіталізму», було заарештовано першим із художників-бойчукістів — у вересні 1936 року, а 1937 року - розстріляно. Після арешту Падалки майже всі його роботи знищили, величезна бібліотека, яку він збирав усе життя, — теж арештована і безслідно зникла. Арештовують і його дружину Марію Яківну Пасько й без суду висилають на Колиму, а сина — в дитячу колонію у Куйбишеві, де його доля загубилася. Через 21 рік повернулася Марія Яківна із заслання, шукала сина, та не знайшла.

Марія Пасько, дружина І.Падалки

1 лютого 1958 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР знову повертається до справи І.І.Падалки і визнає її сфальсифікованою працівниками органів НКВС. Художника буде повністю реабілітовано. Добре ім'я повернеться і до дружини І.І.Падалки - Марії Яківни, що за постановою особливої Наради при НКВС СРСР в 1937-1945 роках як "соціально-небезпечний елемент" відбувала покарання далеко від рідної домівки.

Падалка І. Ілюстрація до поеми І.Котляревського Енеїда. 1931 р.

Падалка І. Жіночий портрет

Маловідомий для кременчужан факт: Марія Яківна Пасько після повернення з Колими жила у Кременчуці, де і померла у 1991 році.

Матеріал взято зі статті Я.Кравченка "Як традиції бойчукізму втілено у кераміці та книжковій графіці"// День. - 2012. - № 204, 9 листопада

Про І.І.Падалку читайте документи з фонду відділу мистецтв:

Білокінь С. На свято до Івана Падалки // Жовтень. - 1987. - №7. - С.113
Горбань У. Мій брат - наш художник // Вітчизна. - 1990. - № 3. - С.193
Гнілоскуренко М. Виставка до 75-річчя від дня розстрілу видатного українського митця Івана Падалки // Образотворче мистецтво. - 2013. - № 1. - С.34
Городинець І. Данина пам'яті // Київ. - 1990. - № 10. - С.150
Соколюк Л. Графіка бойчукістів. - Харків; Нью-Йорк: Березіль, 2002. - С.77
Лагутенко О. Нариси з історії української графіки ХХ століття. - К.: Грані-Т,2007. - 168 с.
Яровий І. З плеяди бойчукістів // Українська культура. - 2006. - №5-6. - С.47

О.П.Шиндіна, зав. відділом мистецтв ЦМБ ім.М.Горького