Місія бібліотеки - забезпечення якісним обслуговуванням громади міста

понеділок, 23 грудня 2019 р.

НОВІ КНИГИ З ВІДДІЛУ МИСТЕЦТВ

Як приємно одержувати подарунки! Особливо, коли вони даруються на свята. Кременчуцький літератор Ігор Герасименко подарував відділу мистецтв книги, які щойно вийшли друком. Збірка ліричних поезій "В коханні назавжди" від міської спілки літераторів "Славутич" містить у собі вірші знаних кременчуцьких авторів Л.Кірєєвої і В.Сопільняк, С.Сокольника і Т.Цибульської та інших. І книга "Рапсодія Псла і Дніпра" І.В.Герасименка - нашого давнього друга, талановитого поета, тонкого спостерігача і лірика.
Ми щиро дякуємо всім авторам, вітаємо їх з народженням нових видань, які, безперечно, знайдуть у бібліотеці своїх поціновувачів.
І вірш зі збірки І.Герасименка:
НАЙПЕРШИЙ СНІГ
Немов зі сліз добутий щастям сміх,
і на тривоги довгі й на дороги
з небес безмежних падав перший сніг -
такий іще він чистий і вологий -
що добрий Грудень добрим людям спік.
І на засохлі й на замерзлі стебла
в осінні душі падав перший сніг,
такий іще вологий він і теплий.
І з кленом я протриматися зміг,
зі сподівань останніми листками.
З небес безкрайніх падав перший сніг,
такий іще він теплий і ласкавий.
А стане уособленням сил злих.
Це буде завтра, згодом. А сьогодні
в серця самотні падав перший сніг -
такий іще ласкавий і солодкий -
що добрий Грудень добрим людям спік.

понеділок, 11 листопада 2019 р.

ДІТИ ПОЛТАВЩИНИ. ПІЗНАЄМО І ПИШАЙМОСЯ

Чи відомо вам, що існує понад 60 музичних варіантів до "Заповіту" Т.Г.Шевченка? Так ось: автором найпопулярнішого з них був Гордій Гладкий - композитор-аматор, учитель музики, керівник хору, який народився на Полтавщині і жив і працював у Полтаві. Є привід згадати цю неординарну людину, адже у 2019 р. відзначаємо 170-річчя від дня його народження.
Гладкий Гордій Павлович (1849 — 1894) народився в селянській родині. Жили вони на невеликому хуторі Костянтиноградського повіту. Сім'я була бідна, тому хлопець рано почав підробляти. Працював продавцем у чайній крамниці на розі вулиць Котляревського і Небесної Сотні (буд.№ 20/8, Полтава) у 60-х роках. Крамниця належала московським купцям братам К. і С. Поповим.
Гордій Гладкий закінчив повітове училище, багато читав, грав на гітарі. Музичні здібності проявилися досить рано, мав гарний голос. Здобув музичну освіту на місцевих синодальних регентських курсах. Щосуботи у кімнаті Гладкого збиралась молодь. Це були місцеві семінаристи, з яких утворювався хор, яким диригував Гордій Гладкий. Цей імпровізований колектив був першим виконавцем творів композитора. Тут були і хорові обробки українських народних пісень, і власні твори Гладкого на слова Т. Г. Шевченка — «Зоре моя вечірняя», «Ой по горі ромен цвіте», «Утоптала стежечку» та інші. А також його славнозвісний "Заповіт". 
 Г.П.Гладкому пощастило створити хорову мелодію з величезною переконливою силою. В ній вражаюче поєднуються народний гнів до гнобителів і глибока любов до рідної України, заклик до боротьби за волю, за народне щастя і елементи ніжної лірики, яка характеризує українську природу. В музиці Г.Гладкого вдало відтворено узагальнений образ українського народу.
З 1870 р. і до смерті Гордій Павлович працював диригентом хору й учителем хорового співу у Полтавській духовній семінарії. Помер 1894-го р. в Полтаві.
У 1971 р. йому було встановлено гранітну меморіальну дошку на фасаді будинку на розі вулиць Небесної Сотні і Котляревського. Тут раніше було старе приміщення Полтавської духовної семінарії (а з 1903 р. музичне училище). Його ім'ям також названо вулицю у Полтаві.

Твори Г.П.Гладкого ви знайдете у відділі мистецтв ЦМБ.

неділю, 20 жовтня 2019 р.

КРЕМЕНЧУЦЬКИМИ ВУЛИЦЯМИ ТА ЗАВУЛКАМИ

 Ми любимо і знаємо Кременчук. Милуємося ним у дні свят і діловито пробігаємо його вулицями в будні. А днями бібліотекарі ЦБС для дорослих побували в іншому Кременчуці - пам'ятному й історичному. У прекрасний день золотої осені колеги прогулялися містом. А прогулянку вів краєзнавець, автор книг і статей про Кременчук Сергій Юрійович Сезін. Екскурсія розпочалася з привокзального скверика. Потім пройшлися по вул.О.Халаменюка, проспекту Свободи вздовж парку МЮДа, заводу Кредмаш, зайшли в Міський сад і по вул.Чкалова дійшли до перетину з вул.Переяславською. Всього вийшло трохи більше двох кілометрів. 

Темою екскурсії став транспорт, який дивним чином поєднав всі об'єкти прогулянки: починаючи від Сінної площі, де свого часу продавався фураж для коней, шкіряно-шорного комбінату, який провадив упряж. Потім у Кременчуці побудували вокзал і залізницю, завдяки чому місто отримало вихід до Чорного та Балтійського морів. Згадали, що кременчуцький поет Олег Головко працював на залізниці. Найбільшим заводом був завод ДОРМАШ, що забезпечував транспортну економіку країни. 

Трамвайні колії міста свого часу закінчувалися в районі вул.Чкалова, де дотепер збереглася будівля трамвайного депо. Там же, на затишній вулиці Чкалова побудували ще до першої світової війни два народних училища, які благополучно дожили до нашого часу і є пам'ятками архітектури місцевого значення. Не забув екскурсовод і про розминку - запитав, якими особливостями відзначався старий міст через Дніпро в дореволюційні часи? Цікаво було дізнатися, що тоді рух на мосту був дозволений тільки в певний час, коли по ньому не проїжджали потяги. 

Два кілометри прогулянки виявилися дуже насиченими. Захоплюючій екскурсії сприяли і чудова погода, і затишні зелені вулиці, і золота оаза Міського саду. Наші співробітники отримали масу чудових вражень і корисної інформації про місто.

пʼятницю, 18 жовтня 2019 р.

ТАЛАНТ АКТУАЛЬНИЙ ЗАВЖДИ

Так можна сказати про людину, яка за 27 років життя написала близько 400 віршів, близько 30 поем, не рахуючи драм і незакінчених прозових творів. Причому твори ці були високого гатунку, і частина їх ятрила серця і душі як прихильників, так і ворогів поета.
Таким був Михайло Юрійович Лермонтов, 205-річчю від дня народження котрого присвятили зустріч учителі загальноосвітніх шкіл міста.
У конференц-залі ЦМБ зібралось методичне об'єднання учителів російської мови та курсу "Література", на якому, разом з відділом мистецтв, обговорювалась вільнолюбива, суперечлива постать опального поета. Говорили про М.Лермонтова - людину, з присутніми йому примхами, недоліками, протиріччями. Роздивлялись картини і малюнки поета, які свідчать про його неабиякий художній дар. Декламували його чудову інтимну лірику. Знайомились із книгами, присвяченими М.Лермонтову, збірками вокальних творів на його вірші, ілюстраціями до поем і віршів. На об'єднанні йшла розмова і про ставлення М.Лермонтова до жінок, частині яких він присвятив свої найкращі вірші.
 Лермонтов набув інтернаціонального і загальнолюдського значення. "Мцирі" і "Демон", "Герой нашого часу" і багато інших його творів - це найвищі досягнення поетичного узагальнення не тільки вітчизняної, а й світової літератури.

середу, 31 липня 2019 р.

НОВА КНИГА З ВІДДІЛУ МИСТЕЦТВ


Завдяки О.М.Гриценко - голові Кременчуцької міської організації Національної спілки художників - до відділу мистецтв надійшло цінне видання. Це каталог Першої Всеукраїнської трієнале "Ню-арт" , яка відбулася у нашому місті наприкінці 2018 р.
Трієнале, організована за ініціативи Кременчуцької міської організації Національної спілки художників, викликала чималий розголос. У ній брали участь митці зі Львова, Києва, Черкас, Ужгороду, Кременчука та інших регіонів країни. Матеріали і техніка були різноманітні: живопис, графіка, скульптура, декоративно-ужиткове мистецтво. У такому делікатному жанрі кременчуцькі митці продемонстрували своє мистецтво на найвищому рівні.
Трієнале стала історією і залишила по собі емоції, натхнення, сподівання і чудовий каталог, який знайомить нас з експонентами виставки, членами поважного жюрі, репродукціями робіт. Переднє огядове слово каталогу належить кандидату мистецтвознавства В.Петрашику. Каталог чудово оформлений поліграфічно і розкриває багатство художних поглядів у жанрі оголеної натури.
Дякуємо Ользі Миколаївні Гриценко за рідкісний каталог і пропонуємо всім ознайомитись із ним у відділі мистецтв ЦМБ.

понеділок, 8 липня 2019 р.

МУЗИЧНИЙ ДІЯЧ ПОЛТАВСЬКОЇ НИВИ

1978 року в Полтавському музичному училищі ім.М.В.Лисенка було відкрито музей "Музична Полтавщина". Організував його й очолив педагог і композитор Михайло Андрійович Фісун. Він зібрав для цього музею тисячі цінних документів - книжок, світлин, унікальних предметів, нот, афіш, альбомів про щедрі музичні таланти землі полтавської.
11 липня виконується 110 років цій багатогранній людині - диригенту, педагогу, композитору, музикознавцю, фольклористу. То ж, згадаємо М.А.Фісуна (1909 - 1994), який так багато зробив для уславлення Полтавщини.
Народився М.А.Фісун у Полтаві в сім'ї робітника. Навчався у Державному музично-драматичному інституті ім. М.В.Лисенка в Києві (диригентсько-хоровий факультет). До 1941 р. працював завучем Полтавського музичного училища. Михайло Андрійович з перших днів брав участь у Другій світовій війні як командир взводу зенітно-артилерійської батареї. Саме на фронті народилися перші його пісні. Демобілізувався М.Фісун у 1946 р. Прибувши в Полтаву, він займається різноманітною педагогічно-музичною діяльністю: директор музичного училища, завідуючий кафедрою співів і музики інституту ім.М.Горького, художній керівник обласної філармонії. Композитор був незміннім керівником цілого ряду хорових колективів, які займали перші місця на обласних і республіканських оглядах, виступали з концертами в Харкові, Києві, Львові, Москві, Ленінграді. Водночас він записував, обробляв народні псіні. Творчий доробок митця - майже 200 творів - пісні різних жанрів на тексти В.Сосюри, Д.Павличка, Я.Кухаренка.
У 1978 р. М.Фісун організовує і відкриває музей "Музична Полтавщина". День відкриття музею перетворився на справжнє свято. Сотні полтавців та гостей стали його першими відвідувачами. відтоді і до сьогодні у музеї завжди багатолюдно, інтерес до скарбниці музичної культури Полтавського краю не згасає. В музеї представлено понад 5 тис. експонатів, які розкривають діяльність композитора М.В.Лисенка, історію Полтавського музичного училища і музичну культуру Полтавщини. За невтомну працю музиканта, педагога і композитора М.А.Фісуна нагороджено Почесною Грамотою Верховної Ради України і званням "Заслужений працівник культури України". Життєвий і творчий шлях М.А.Фісуна був тісно пов'язаний із життям рідної йому Полтави й Полтавщини. Він володів енциклопедичними знаннями з численних питань, пов'язаних з рідним краєм, і щиро ділився з тими, у кого виникала потреба.
Матеріали взято зі статей В.Коломійця "Окрилений музою" і  "Дослідник народної музичної культури Полтавщини" Г.Дзюби

Про М.А.Фісуна читайте у відділі мистецтв ЦМБ:

Муха А.І. Композитори України та української діаспори [Текст] : довідник / Антон Муха. - Київ : Музична Україна, 2004. - С.309
Коломієць В. Окрилений музою // Українська музична газета. - 2005. - № 3-4. - С.20
Дзюба Г. Дослідник народної музичної культури Полтавщини // Народна творчість та етнографія. - 1995. - № 1. - С.93

четвер, 14 березня 2019 р.

ВІДДІЛ МИСТЕЦТВ - ВИКЛАДАЧАМ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

У відділі мистецтв ЦМБ сьогодні зібрались учасники засідання творчої групи вчителів музичного мистецтва загальноосвітніх навчальних закладів Кременчука. Запросили на зустріч викладача ДМШ № 1 Г.С.Стадник. Галина Степанівна - єдиний на сьогодніі дослідник біографії кременчуцького композитора XIX ст. М.Колачевського. Вона розповіла про композитора, його твори, життя у Кременчуці.
Звучали інструментальні твори М.Колачевського, уривок з його "Української симфонії", романси. Матеріали, які надала Г.Стадник, викликали цікавість і у педагогів, і в учнів. Засідання доповнила виставка літератури з нотами творів композитора, книгами про його творчість. Виставка продемонструвала, що інтерес до творчості М.Колачевського сталий, його твори продовжують публікувати і досі. 
Наостанок завідуюча відділом мистецтв О.Шиндіна представила учасникам засідання широкий спектр методичної літератури з викладання музичного мистецтва, новітній вокальний репертуар, який можна використовувати на уроках музики у школах.

середу, 6 березня 2019 р.


СВЯТО КРАСИ І МУЗИКИ
Сьогодні важко назвати хоча б одну сферу діяльності, де б не працювали жінки, як неможливо собі уявити будь-яку професію без чарівних посмішок, дбайливих рук і небайдужих жіночих сердець. Дуже важко жити без ласкавого маминого погляду і лагідних рук, які завжди втішать і заспокоять, без очей коханої жінки, які розуміють все, чим ти живеш, без голосу донечки, який дає наснагу і надію на майбутнє.
Тому організаційно-медотичний відділ ЦМБ 5 березня запросив працівників ЦБС для дорослих на свято до Міжнародного жіночого дня.
 Цей день по був наповнений весняним сонячним теплом та ніжними барвами ростових квітів, якими була прикрашена фотозона конференц-зали ЦМБ.
Всі бажаючі мали змогу сфотографуватися на фоні стильної фотозони і залишити фото на  згадку про свято весни. 

Захід відкрила директор бібліотеки Майдак Т.О., яка привітала усіх жінок зі святом, побажала всім працівникам здоров’я, наснаги та творчого натхнення. А потім учні та викладачі музичної школи №1 ім. П.І.Чайковського подарували присутнім чудові музичні композиції, натомість отримавши море оплесків.
Музична  школа славиться своїми талантами!
Це і Данилко Фрунт з композицією «Граємо на п’ять» на гитарі, 
 Владислав Біленький  - композиція «Угорський чардаш» на акардеоні, 
 Максим Гринь з композицією «Шербурзькі парасольки» на гітарі, 
 Юрій Іванович Мізяка - «Как много девушек хороших» на саксофоні,
 композиція на скрипці з кінофільму "Ромео і Джульєта" від Олени Галущенко.
Едуард Світличний - «Вечір в Гавані» на трубі, 
Бібліотекарів привітали заступники директора Сизон Н.А. і Гребенік Н.О., а також голова профспілки ЦБС для дорослих Петрушенко В.І. В цей прекрасний день від усієї душі бажали любові, добра та успіхів.
Всі присутні з гарним настроєм та подарунками залишали бібліотеку, дякуючи за це артистам та організаторам святкового заходу.

А на всіх відвідувачів бібліотеки чекає святкова фотозона у вестибюлі! Запрошуємо завітати та зробити яскраве фото!

четвер, 7 лютого 2019 р.

Як бiбліотека китайський Новий рік зустрічала
А зустрічали його весело і бурхливо - аж два дні. Відділ мистецтв і відділ літератури іноземними мовами ЦМБ запросили на китайский Новий рік молодь міста, і двічі відзначили свято. У цьому немає нічого дивного - адже у жителів Піднебесної новорічні веселощі тривають аж два тижні.
А Новий рік прийшов до Китаю 5 лютого.  Східний Новий рік не такий, як у більшості країн, і припадає він щорічно на різні дати, тому що залежить від руху Місяця. І називають його китайці "Місячним Новим роком", або "святом весни".
Свято вийшло незвичайним. Яскраві червоний і золотий кольори переважали у декорі конференц-зали бібліотеки; вабили око китайські ліхтарики, гірлянди зі свинками - символами Нового року, і гордовито поглядав на всіх веселий дракончик, зроблений з... віял.
Гостей захопили різноманітні ігри у китайському стилі - "Схопи Дракона за хвіст", або "Хто збере найбільше мандаринів".

Жваво промайнула гра, під час якої якнайшвидше збирали горіхи китайськими паличками для їжі. Родзинкою святкування став танець Дракона, яким зазвичай відзначаються новорічні тожества китайців.
Викликали захоплення і майстер-класи, у яких бажаючі змогли опанувати складне мистецтво китайської каліграфії - написати ієрогліф "Щастя". Розміщений у будівлі під Новий рік, він приносить радість, удачу і гармонію в сім'ю.
А інший майстер-клас навчив робити кумедного дракончика - книжкову закладку, яка дуже доречна для любителів читання.
Не обійшлося і без дарунків. Кожний зірвав собі з дерева побажань листівку-привітання від бібліотекарів, зроблену у традиційному китайському стилі.
Наостанок всі із задоволенням робили фотографії з чарівним Драконом.
Ось таким - жартівливим і незвичним, позитивним і бурхливим - став початок Нового китайського 4717 року для молодих містян.

середу, 30 січня 2019 р.


5 лютого о 13-00 год. відділ мистецтв та відділ літератури іноземними мовами запрошують до Центральної міської бібліотеки  на китайську церемонію "Новий рік по-китайськи!"
Саме в цей день жителі Китаю зустрічають свій незвичайний 4716 рік, який пройде під знаком жовтої земляної Свині. На вас чекають захоплюючі ігри та конкурси, інсценівка давньої легенди, неперевершені майстер-класи і навіть танець Дракона!
Приходьте, грайте, розважайтеся та робіть селфі з китайським драконом! Чекаємо на вас!
Запрошуємо представників мас-медіа до конференц-зали ЦМБ  за адресою: вул.Європейська, б.66/13

вівторок, 29 січня 2019 р.

Енергія душі та розуму

Що знають громадяни незалежної України про Павла Платоновича Чубинського? Поет і автор віршу "Ще не вмерла Україна". Парадоксально, але, майже кожного дня слухаючи Державний гімн України, ми здебільшлого не маємо повної уяви про те, ким насправді був для України П.Чубинський.
А був він великим трударем, феноменальним етнографом, народознавцем, який життя поклав в ім'я збирання фольклору, дослідження звичаїв та обрядової культури народного буття. Автор більше 50 праць і статей про етнографію російської Півночі. Автор семитомника «Праць етнографічної статистичної експедиції Російського географічного товариства у Західно-руський край», присвячених дослідженню українського народознавства. Ця праця П.Чубинського була єдиною на той час. Здобувши силу силенну вдячних і схвальних відгуків з Франції, Польщі, Росії, вона вкотре привернула увагу світу до українського народу, багатовікову історичну славу якого було сплюндровано вельможними сусідами.
Можна стверджувати, що Павло Платонович Чубинський був етнографом від Бога. І віршування у його творчості займало другорядне місце. Але ось як сталося: за часи радянської України його безцінний народзнавчий скарб свідомо замовчувався, через що так мало українцям відомо про цю його титанічну працю.
Відділ мистецтв доклав зусиль, аби скасувати цю несправедливість і відкрити користувачам Павла Чубинського-етнографа - невтомну людину, чий величезний внесок у розвиток української і російської етнографії дорівнює подвигу. У конференц-залі ЦМБ на медіавечір "Енергія душі та розуму" зібралася молодь, для якої етнографічна діяльність П.Чубинського стала відкриттям. Привід був серйозний - адже 27 січня виконалося 180 років від дня народження народознавця.
Говорили про його працю по збиранню фольклору, про тяжкі експедиції, які здійснював вчений задля дослідження народного побуту. Дивились книги, присвячені науковцю, у тому числі і видання творів самого П.Чубинського.
Жваво промайнула і вікторина за працями народознавця, яка виявила неабияку обізнаність підлітків у знанні українських народних переказів, легенд, міфів. В пам'ять мужньої видатної людини прозвучав Гімн незалежної України.

четвер, 24 січня 2019 р.

Людина-оркестр
С.П.Людкевич. 1950-ті рр.
Сьогодні виконується 140 років від дня народження галицького композитора Станіслава Людкевича. С.Людкевич прожив на світі 100 років. Його унікальна постать заслуговує уваги. Він був композитором, дириґентом, викладачем, науковцем, музичним критиком, редактором, фольклористом. А ще він одружився вперше у віці 94 років!
Ця історія почалась 24 січня 1879 року, коли у родині Людкевичів, яка мешкала у містечку Ярослав на Галичині (зараз входить до складу Польщі), народився син.
Музичну обдарованість  хлопчика виявили, коли йому було чотири роки. Під час навчання у Ярославській гімназії Святослав співав у хорі, а у 12 років став його дириґентом. У неповні 18 років він написав перший свій твір “Пожар” на слова поеми Шиллера.
На момент закінчення навчання Людкевич мав у своєму доробку хори “Гамалія” і “Поклик до слов’ян” та 7 п’єс для фортепіано, які із задоволенням грають і сьогодні.
Після ґімназії, у 1898 році, Станіслав вступив до Львівського університету, студіював там українську філологію. Але паралельно брав уроки композиції, і як вільний слухач вчився у Львівській консерваторії Галицького музичного товариства.
С.П.Людкевич
В університетські роки Святослав особисто познайомився з Іваном Франком. Людкевич присвятив поетові симфонічний твір “Вічний революціонер” і мав виконати його на святкуванні 25-річчя творчої діяльності Франка. “Думав, провалюся крізь землю від сорому”, – згадував пізніше Станіслав Пилипович. Сам Франко прокоментував музичний подарунок так: “Ви зробили мені несподіванку, що написали музику на мій текст, однак я волів би, щоб і в середній частині “Вічного революціонера” було менше коляди, а більше маршу”.
1901 року Людкевич отримав диплом викладача української та латинської мов. Працював у львівських гімназіях, навчальних закладах Перемишля
У 1903-1904 рр. Людкевич проходив військову службу у Відні, де мав можливість відвідувати найкращі концертні зали міста.
По поверненню композитор спробував себе у ролі редактора журналу “Артистичний вісник” (1905-1907), написав багато статей на музикознавчі теми.
1907 року він повернувся до Відня і вступив вільним слухачем до Віденського університету. І уявіть собі, що лише за рік навчання написав докторську дисертацію! Потім відвідував лекції у відділі музикології Ляйпцізького університету.
Станіслав Пилипович був одним з ініціаторів створення Вищого музичного інституту ім.Лисенка у Львові, а з 1910 по 1915 – його директором.
Людкевич у свої 30 років став першим дипломованим музикологом та  популярним композитором Галичини. Славу йому здобули кантата-симфонія “Кавказ” (1913) на слова Тараса Шевченка, романс “Черемоше, брате мій”, обробка української народної пісні “Гагілка”, кантата “Вільній Україні”, цикл варіацій “Елегія” для фортепіано.
Над “Кавказом” Людкевич працював 11 років. Твір було виконано 1914 року у Львові із запаморочливим успіхом!
Безхмарним було у той час і особисте життя композитора. У музичному інституті, де викладав Людкевич, навчалася майбутня співачка Олександра Парахоняк. Між ними спалахнуло почуття, Людкевич освідчився Олександрі, але Перша світова війна зруйнувала їхні плани: Станіслав Людкевич був мобілізований, згодом потрапив до російського полону, а тим часом Олександра вийшла заміж. Пізніше Людкевич присвятив Олександрі солоспів “Тайна” на слова Олександра Олеся.
У полоні  Людкевич не припиняв писати власні твори. За цей час він знайомився із місцевим фольклором, який використав, наприклад, у творі “Сонце заходить, гори чорніють”.
Хвилі революції докотилися до Людкевича 1 листопада 1917 року  влада УНР викликала композитора до Києва. У столиці він зустрівся із колегами Миколою Леонтовичем, Кирилом Стеценком, Олександром Кошицем.
У неспокійний час польсько-української війни галичанин повернувся до Львова, який на той час відійшов полякам. З 1919 р. він вже майже не залишав місто.
Людкевич організував перший український симфонічний оркестр у Галичині при Музичному товаристві ім.Лисенка, керував Музичним інститутом до 1926 р.,  був інспектором філій інституту у 1926-1939 рр.
Людкевич написав багато статей про вітчизняних композиторів у журналі “Українська музика”, дириґував хором “Львівський Боян”. Одним з найвизначніших його творів для хору стала симфонічна поема “Каменярі” (1926 р.) на слова І.Франка. Виконати цей твір в умовах тодішньої Польщі вимагало неабиякої сміливості, адже головною темою стала бойова пісня:
Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить,
Довершилась України кривда стара,
Нам пора для України жить.
У 1928р. композитор написав “Стрілецьку рапсодію”, засновану на популярних стрілецьких піснях. Пізніше у радянські часи її перейменують у “Галицьку рапсодію”.
У ці роки Людкевич публікує багато обробок українських пісень. Вершиною стала кантата  “Заповіт” на слова Шевченка, прем’єра якої відбулася у 1936 р. в Оперному театрі.
Наближалася Друга світова війна, а разом з нею – нові випробування для вже не молодого композитора.
1939 рік. Після нападу СРСР та Гітлерівської Німеччини на Польщу, Львів зайняли більшовики. Всі українські установи, у тому числі й Музичний інститут ім.Лисенка, “Львівський Боян”, Наукове Товариство ім. Шевченка, в яких працював Людкевич, були ліквідовані. Натомість створено багато нових організацій та установ за радянськими зразками.
Тепер Станіслав Пилипович працював на другорядних посадах у Державній консерваторії ім.Лисенка та у Філії інституту Фольклору Академії наук УРСР.
Найвизначнішим твором у цей час стала кантата “Наймит” на слова І.Франка.
Після війни, коли у Львів повернулася радянська влада, Людкевича, на відміну від багатьох його сучасників, не тільки не репресували, а навіть відзначали нагородами: у 1946р. йому присуджено звання заслуженого артиста СРСР, у 1949р. нагороджено орденом “Трудового червоного прапора”, в 1951 р. – орденом “Знак пошани”. Саме за “Кавказ” і “Заповіт” у 1964 р. він був ушанований Державної премії УРСР ім.Т. Шевченка.
Зеновія Штундер
На перший план для Людкевича вийшла педагогічна діяльність. У консерваторії він і познайомився із майбутньою дружиною.
21-річна Зеновія Штундер у 1948р. вступила на музикознавче відділення, захистила дисертацію у Людкевича, а потім стала його асистенткою. У 1973р. пані Зеновія підготувала і видала статті Людкевича. Весь наклад видання пустили під ніж, а її звільнили з роботи.
Заступився за неї сам Людкевич, якому тоді вже було 94 роки. Композитор переписав усе майно та свій архів на пані Зеновію, щоб його не могли знищити. Третього листопада 1973 р. вони одружилися.
Стосунки із радянською владою були у композитора дуже непрості.
Станіслав Людкевич (в центрі), Василь Барвінський
 у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка
у Львові. 1930-і рр.
Станіслав Людкевич був єдиним із львівських композиторів, який виступив на захист Василя Барвінського, якого засудили на 10 років мордовських таборів, а 1963 р. підписав лист до Брежнєва про його звільнення і реабілітацію.
Його демонстративно не вітали із ювілеєм в офіційних виданнях, тоді як незначним авторам приділяли півшпальти.
На 75 році життя Людкевич написав оперу “Довбуш”. Її нещадно розгромили борці з “формалізмом”.
Людкевич припинив писати статті та рецензії у пресі, що робив майже 40 років до того.  Його музикознавчі праці та спогади виходили у друк із запізненням або ж ігнорувалися взагалі. Друк музичних творів також загальмувався.
С.П.Людкевич
Проте Станіслав Пилипович продовжував викладати у консерваторії до 92 року життя, а професором-консультантом працював до самої смерті.
Помер Станіслав Пилипович 10 вересня 1979 р., через 9 місяців після святкування свого 100-літнього ювілею. Похований на Личаківському кладовищі. Через десять років на його могилі з’явився пам’ятник у вигляді фігури летючого Прометея. Так і стали називати Людкевича після смерті – “Прометей української музики”.

Матеріали для статті взяті з сайту Collegium Musicum  https://collegiummusicum.com.ua/