Олександр Довженко вчора і сьогодні

«Ніколи не треба забувати про своє призначення

 і завжди пам’ятати, що митці покликані народом

для того, щоб показувати світові насамперед,

 що життя прекрасне, що само по собі воно є

найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ.»

О. Довженко

       10 вересня працівники відділу абонементу ЦМБ ім. М.Горького зібрали своїх друзів в українському залі  бібліотеки на Літературно - мистецьку вітальню "Олександр Довженко вчора і сьогодні" , щоб вшанувати великого українця, митця, кінорежисера, письменника з нагоди його 120-річчя від дня народження.

        Олександр  Петрович Довженко – унікальна постать в історії України. Доля наділила його щедрим талантом: він умів любити Україну, її народ, своїх батьків, природу, літературу, кіно, живопис, будь - яку творчу справу.

        Син неписьменного селянина, він, Олександр Довженко, піднявся до вершин світового мистецтва, відобразивши в своїй творчості буремне ХХ ст. Джерела його творчості таїлися серед вічнозамріяного лісостепу, на берегах зачарованої красуні Десни. А предки Довженка за переказами були козаками і прибули до Сосниці з Полтавщини.

         У своїх оповіданнях і нарисах воєнних років він пристрасно звеличував і оспівував тих, хто в цей грізний час ціною власного життя рятував Вітчизну. Та більш за все йому боліла доля рідного українського народу, який ніс величезні втрати на війні.  Він переживав за мільйони українців, які будуть засуджені тільки за те, що попали під окупацію, в полон. "А судитимуть хто?" А скільки загинуло в війну, в голод "в урожайний 1932-й рік", через репресії? Переживав, що люди наші так погано живуть, бідно, некрасиво одягнені.

         Бібліотекарі Голота Т.М. і Шпак Т.М. ознайомили присутніх з життям і творчими здобутками всесвітньовідомого кінорежисера. Розповіді про митця і його книги ("Зачарована Десна", "Мати", "Україна в огні" (ця кіноповість була прочитана  Сталіним і заборонена ним до друку й постановки), "Сторінки щоденника (1941 - 1956)") доповнювались кадрами фільмів про О.Довженка, про його відомі кінокартини «Звенигора», «Арсенал», «Земля», які принесли Довженку всесвітню славу і визнання, а на Батьківщині не всі були зустрінуті схвально, а також кадрами документальних фільмів, створених кіномитцем.

        Скільки нереалізованих планів залишилось у Довженка! Адже хист до всього мав величезний. Як умів тонко підмічати риси характеру, бачив смішне поряд з трагічним. Гумор, мабуть, невід'ємна риса характеру українців. Інакше ми б просто не вижили серед всіх нещасть. У Довженка була мрія:"Я хотів би вмерти після того, як напишу одну книжку про український народ. … Я думаю про це вже років п'ять, шукаючи форми. І часом вже здається мені, що я знаходжу форму. Я хочу так її написати, щоб вона стала настільною книгою і приносила утіху, відпочинок, добру пораду і розуміння життя". (7.ХІ.1945).

       Захід закінчився обговоренням почутого про Довженка, його творів, актуальності думок, що він висловлював. Чим вимірюється життя художника, творця? Пам’яттю, яку він лишив по собі, тим, що зробив для людей.