Історична віха української державності

У січні 1648 року на Запоріжжі розпочалося масштабне антипольське повстання під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Повстанці отримали низку перемог над урядовими військами Речі Посполитої, їх підтримало все населення України.

Шестирічна війна виснажила економічні і трудові ресурси. Україні потрібен був мир. А без союзника він був неможливий.

18 січня 1654 р. в Переяславі зібралась козацька рада для вирішення майбутньої долі Гетьманщини – йти на угоду з Москвою чи продовжувати одноосібне протистояння з Польщею, що неминуче загрожувало поразкою.  

Згідно з Переяславськими домовленостями між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654. У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували і врешті решт широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася протягом 120 років нанівець.

Оцінка самої Переяславської ради, була і є предметом частих суперечок учених. Справа ускладнюється тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні копії чи переклади. До того ж російський архіваріус Петро Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальсифіковані царськими переписувачами.

Як зазначив Ю.Шевельов. Переяслав у перспективі трьох сторіч нам уявляється початком великої трагедії. Але в 1654 році не був закладений розвиток тільки в цьому напрямі. Навпаки, сучасникам Переяслав здавався вихідним пунктом для великої експансії. Майже нічого не втрачаючи політично, Україні відчинявся шлях до культурного завоювання північного сусіда. Київ в очах тогочасного українця був другим Єрусалимом — центром церкви, культури. Ворогом були турки та поляки, і знаряддям піднесення другого Єрусалиму — Києва мала стати Москва. Її військова сила мала здійснити програму української інтелігенції.

         Що таке Москва, — знали, і все-таки пішли на Переяслав. Може тому, що усвідомлювали, наскільки нижчий був той культурний і побутовий рівень, на якому стояла Москва. Уже у другій половині XVII століття в Москві було 7 монастирів, повністю заселених українцями й білорусинами. Славнозвісна реформа патріарха Нікона була фактично проведена з участю українців, вихідців з Київської академії. Заснована 1685 року Московська академія, що відома під назвою Слов'яно-греко-латинської, від 1700 року фактично перейшла в українські руки і протягом наступних 64 років із 19 ректорів українцями були 16.

 Якщо Україна і зазнала поразки, то це сталося не через переяславські умови. «Політично і військово Переяслав став початком поразки тому, що різні українські кола втягали Москву в Україну, намагаючися використати її проти своїх внутрішніх ворогів».

Література:

1.                            Возз’єднання України з Росією. Документи та матеріали у трьох томах. Т. 3. М., 1954. – С. 373 [ Електронний ресурс ]. - Режим доступу :  old.portal-slovo.ru/rus/history/87/8826 /

2.                            Гунчак Т. Переяславська Рада: між історією та легендою // Сучасність. – 2004. - № 4. – С. 107.

3.                            Іванченко Р. Переяслав: велич і драма української козацької державності // Київ. – 2004. - № 1-2. – С. 133.

4.                            Онишкевич Л. Вина й відповідальність за Переяславську угоду  // Слово і час. – 2008. - № 1. – С. 47.

5.                            Рафальський О. Переяславський договір – найбільша легенда слов’янської історії  // Віче. – 2003. - № 9. – С. 69.

6.                            Смолій В. А. Українська національна революція XVII ст. ( 1648 – 1676 рр. ) / Валерій Смолій, Валерій Степанков. – К. : Києво-Могилянська академія, 2009. – 447 с.

7.                            Степанков В. Переяславська присяга 1654 р.: зміст і наслідки  // Український історичний журнал. – 2004. - № 1. – С. 20.

8.                            Шпиталь А. Творення міфу Переяславської ради 1654 р. в українській літературі  ХХ ст. //  Слово і час. – 2004. - № 5. – С. 18.

9.                            Оглоблин О. Українсько-московська угода 1654. – Нью-Йорк – Торонто : Б. и., 1954. – 100с.

10.                        Переяславська рада очима істориків, мовою документів / Упор. О. І. Гужій, Т. В. Чухліб. – К. : України, 2003. – 432 с.

11.                        Толочко П. Переяславська рада – історичний вибір українського народу [ Електронний ресурс]. – Режим доступу :  archiv.orthodoxy.org.ua/page-846.html