Місія бібліотеки - забезпечення якісним обслуговуванням громади міста
Показ дописів із міткою ювіляри. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою ювіляри. Показати всі дописи

понеділок, 11 листопада 2019 р.

ДІТИ ПОЛТАВЩИНИ. ПІЗНАЄМО І ПИШАЙМОСЯ

Чи відомо вам, що існує понад 60 музичних варіантів до "Заповіту" Т.Г.Шевченка? Так ось: автором найпопулярнішого з них був Гордій Гладкий - композитор-аматор, учитель музики, керівник хору, який народився на Полтавщині і жив і працював у Полтаві. Є привід згадати цю неординарну людину, адже у 2019 р. відзначаємо 170-річчя від дня його народження.
Гладкий Гордій Павлович (1849 — 1894) народився в селянській родині. Жили вони на невеликому хуторі Костянтиноградського повіту. Сім'я була бідна, тому хлопець рано почав підробляти. Працював продавцем у чайній крамниці на розі вулиць Котляревського і Небесної Сотні (буд.№ 20/8, Полтава) у 60-х роках. Крамниця належала московським купцям братам К. і С. Поповим.
Гордій Гладкий закінчив повітове училище, багато читав, грав на гітарі. Музичні здібності проявилися досить рано, мав гарний голос. Здобув музичну освіту на місцевих синодальних регентських курсах. Щосуботи у кімнаті Гладкого збиралась молодь. Це були місцеві семінаристи, з яких утворювався хор, яким диригував Гордій Гладкий. Цей імпровізований колектив був першим виконавцем творів композитора. Тут були і хорові обробки українських народних пісень, і власні твори Гладкого на слова Т. Г. Шевченка — «Зоре моя вечірняя», «Ой по горі ромен цвіте», «Утоптала стежечку» та інші. А також його славнозвісний "Заповіт". 
 Г.П.Гладкому пощастило створити хорову мелодію з величезною переконливою силою. В ній вражаюче поєднуються народний гнів до гнобителів і глибока любов до рідної України, заклик до боротьби за волю, за народне щастя і елементи ніжної лірики, яка характеризує українську природу. В музиці Г.Гладкого вдало відтворено узагальнений образ українського народу.
З 1870 р. і до смерті Гордій Павлович працював диригентом хору й учителем хорового співу у Полтавській духовній семінарії. Помер 1894-го р. в Полтаві.
У 1971 р. йому було встановлено гранітну меморіальну дошку на фасаді будинку на розі вулиць Небесної Сотні і Котляревського. Тут раніше було старе приміщення Полтавської духовної семінарії (а з 1903 р. музичне училище). Його ім'ям також названо вулицю у Полтаві.

Твори Г.П.Гладкого ви знайдете у відділі мистецтв ЦМБ.

понеділок, 8 липня 2019 р.

МУЗИЧНИЙ ДІЯЧ ПОЛТАВСЬКОЇ НИВИ

1978 року в Полтавському музичному училищі ім.М.В.Лисенка було відкрито музей "Музична Полтавщина". Організував його й очолив педагог і композитор Михайло Андрійович Фісун. Він зібрав для цього музею тисячі цінних документів - книжок, світлин, унікальних предметів, нот, афіш, альбомів про щедрі музичні таланти землі полтавської.
11 липня виконується 110 років цій багатогранній людині - диригенту, педагогу, композитору, музикознавцю, фольклористу. То ж, згадаємо М.А.Фісуна (1909 - 1994), який так багато зробив для уславлення Полтавщини.
Народився М.А.Фісун у Полтаві в сім'ї робітника. Навчався у Державному музично-драматичному інституті ім. М.В.Лисенка в Києві (диригентсько-хоровий факультет). До 1941 р. працював завучем Полтавського музичного училища. Михайло Андрійович з перших днів брав участь у Другій світовій війні як командир взводу зенітно-артилерійської батареї. Саме на фронті народилися перші його пісні. Демобілізувався М.Фісун у 1946 р. Прибувши в Полтаву, він займається різноманітною педагогічно-музичною діяльністю: директор музичного училища, завідуючий кафедрою співів і музики інституту ім.М.Горького, художній керівник обласної філармонії. Композитор був незміннім керівником цілого ряду хорових колективів, які займали перші місця на обласних і республіканських оглядах, виступали з концертами в Харкові, Києві, Львові, Москві, Ленінграді. Водночас він записував, обробляв народні псіні. Творчий доробок митця - майже 200 творів - пісні різних жанрів на тексти В.Сосюри, Д.Павличка, Я.Кухаренка.
У 1978 р. М.Фісун організовує і відкриває музей "Музична Полтавщина". День відкриття музею перетворився на справжнє свято. Сотні полтавців та гостей стали його першими відвідувачами. відтоді і до сьогодні у музеї завжди багатолюдно, інтерес до скарбниці музичної культури Полтавського краю не згасає. В музеї представлено понад 5 тис. експонатів, які розкривають діяльність композитора М.В.Лисенка, історію Полтавського музичного училища і музичну культуру Полтавщини. За невтомну працю музиканта, педагога і композитора М.А.Фісуна нагороджено Почесною Грамотою Верховної Ради України і званням "Заслужений працівник культури України". Життєвий і творчий шлях М.А.Фісуна був тісно пов'язаний із життям рідної йому Полтави й Полтавщини. Він володів енциклопедичними знаннями з численних питань, пов'язаних з рідним краєм, і щиро ділився з тими, у кого виникала потреба.
Матеріали взято зі статей В.Коломійця "Окрилений музою" і  "Дослідник народної музичної культури Полтавщини" Г.Дзюби

Про М.А.Фісуна читайте у відділі мистецтв ЦМБ:

Муха А.І. Композитори України та української діаспори [Текст] : довідник / Антон Муха. - Київ : Музична Україна, 2004. - С.309
Коломієць В. Окрилений музою // Українська музична газета. - 2005. - № 3-4. - С.20
Дзюба Г. Дослідник народної музичної культури Полтавщини // Народна творчість та етнографія. - 1995. - № 1. - С.93

середа, 28 лютого 2018 р.

З днем народження, книго!
Працівники філії №6 запрошують всіх бажаючих ознайомитися з виставкою «З днем народження, книго!», на якій представлені книги, що святкують в цьому році свій ювілей.
Не одне покоління виросло на цих книжках, і неважливо, який вік має книга, адже її зміст з роками не втрачає своєї духовності. Кожна з них заслуговує на вашу увагу, особливо у свій святковий рік!
 Найстаріший ювіляр, представлений на нашій виставці, це «Декамерон» Джованні Бокаччо. З дня його виходу в світ пройшло 665 років. Більшість повістей цієї книги розповідають про любов у різних її проявах – від темної тваринної пристрасті до величного і світлого почуття. А наймолодшому ювіляру  - книзі Джоан Ролінг «Гаррі Поттер і таємна кімната» (другій книзі в серії про юного чарівника) виповнюється  уже 20років.
Ми зробили кенді-бар для книжок-ювілярів, і жодна книга не залишилась без подарунка – на топпері кожного капкейка (із солоного тіста) є напис, для якої книги він призначений.
 Запрошуємо вас до нашої бібліотеки згадати прочитане раніше і прочитати нове!







вівторок, 21 березня 2017 р.

Музичне джерело Кременчуцької землі


20 березня у відділі мистецтв відбулися музичні варіації «Багатоголосне життя великого Музиканта», присвячені  175-річчю геніального композитора  – Миколи Віталійовича Лисенка. Захід відвідали студенти Кременчуцького медичного коледжу ім.М.Литвиненка.
Ім’я М.Лисенка знайоме кожному українцеві. Особливо близьке воно для нас, адже саме Полтавщина дала світові цю непересічну особистість.
Всіх зачарувала чарівна музика композитора - «Баркарола», «Рапсодія №2 на українські теми», «Молитва за Україну», «Вальс Бриліант», вальс «Розлука». Подивились і уривки з фільму-опери «Наталка-Полтавка» (1978 р.), «Тарас Бульба» (2009 р.). Звучали спогади сучасників про композитора – Лесі Українки, М.Старицького, Остапа Лисенка (сина композитора).
Особливо зворушливими були рядки листів Миколи Віталійовича, у яких він звертався до своїх адресатів – І.Карпенко-Карого, М.Костомарова, О.Кониського, І.Андріанопольської та інших.
Поступово перед присутніми розкривався багатогранний талант М.Лисенка – композитора, педагога, фольклориста, просвітника і громадського діяча, люблячого сина і батька, мужньої людини, яка все життя присвятила українській народній пісні, незважаючи ні на які утиски з боку царської влади.
Ми пишаємось тим, що Кременчуцька земля подарувала світу цей великий талант. Володар звуків, гетьман пісні, батько української музики, кобзар над кобзарями – таким ще довго буде жити в наших душах славетний Микола Віталійович Лисенко, художник-демократ, фольклорист, пропагандист української народної пісні, громадський діяч, засновник національ­ної української музики та національної виконавської школи, чудовий педагог, великий український компо­зитор Микола Лисенко.

Шиндіна О.П.,зав. відділом мистецтв ЦМБ ім.М.Горького

середа, 26 жовтня 2016 р.

Доля живописця

''Портрет художника Івана Северина''.
Художник Я.Струхманчук
Минуло 135 років від дня народження нашого земляка - талановитого українського мистця Івана Митрофановича Северина, але ця постать і надалі залишається недостатньо вивченою. 
Народився він 23 вересня 1881 р. в селі Остапівка Миргородського повіту Полтавської губернії. Навчався у місцевій церковно-приходській школі, де захопився малюванням. Батько-хлібороб не сприймав творчих уподобань Івася. Зрештою у 12 років майбутній видатний митець утік із села. 
Спершу працював чорноробом на станції Сенча, згодом - помічником телеграфіста й одночасно займався малюванням.  Початки мистецької освіти І.Северин отримав у Миргородській художньо-промисловій школі, - все життя був вдячний своєму першому викладачеві Опанасу Сластіону за пройдену науку.
Потім продовжив навчання у Харківській школі малювання і живопису (1903-05), у 1905—1907 роках вчився в Краківській академії витончених мистецтв; Римській академії мистецтв (1907).  
На шляху І.Северина зустрівся митрополит Андрей Шептицький. За його моральною і фінансовою підтримкою Іван Северин удосконалював свою майстерність у всесвітньо відомих центрах культури – студіях Мюнхена, Рима, Парижа (1908—1910 рр.) та у Празькій академії мистецтв (1908; 1912-13). Митрополит придбав для збірки Національного музею чудові роботи Івана Северина: краєвиди Карпат і портрети їх мешканців, мальовані в серці Гуцульщини – селі Довгопіллі над Черемошем.  
В українському мистецтві Северин належав до кола майстрів-імпресіоністів початку ХХ століття.  
''Козак''
Художник Іван Северин
Він освоїв темперну техніку, щоб глибше зрозуміти шедеври світового мистецтва. Водночас живописець і майстер пастелі; навіть його олійні твори нагадують цю техніку. Найкраще він реалізує себе як
художник-пейзажист: «Закопане» (1907), «Вечори в Альпах» (1908-09), «Околиці Риму» (1910), «Сутінки», «На Україні», «Степ український», «Зимовий вечір в Карпатах», «Кубанський козак», цикл «Гуцульщина» (1905-1911). 

1909 р. у Львові організовано виставку творів мистця,  де експонувались замальовки з Гуцульщини. Але захоплення у критиків виставка не викликала. Розчарований реакцією галицької громадськості, художник їде з виставкою до Києва. Але і тут його  не зрозуміли. 
1913 р. І.Северин вирушає з геолого-географічною експедицією у Середню Азію. Експедиція працювала на центральному Тянь-Шані і Тибеті. Іван Митрофанович там багато малює. Народжуються нові краєвиди, портрети місцевих жителів.
''Вечірній пейзаж''. 1910-ті.
Художник Іван Северин
Від 1917 р. мистець проживає у Пржевальську в Киргизії, веде громадське життя: керує науковим товариством краєзнавців, викладає в художніх студіях, на вчительських курсах та продовжує творчо працювати. 
1925 р. художник повертається в Україну й оселяється в Харкові, де викладає в Харківському художньому технікумі і Харківському Художньому Інституті (1925-33), але творчо був мало активний. З того часу відомий лише його цикл «Дніпрельстан» (1930—1932). Цікаво, що, як майстер пастелі, він розробляє технологію виготовлення нових пастельних олівців, за яку отримав навіть авторське свідоцтво. Від середини 1930-х рр. художник хворіє. 
Під час Другої світової війни знищено величезний творчий доробок мистця. На початку 1950-х рр. він втрачає зір. Повністю занурений у темноту, І.Северин помирає 1964 р. в Києві.
''Зимовий пейзаж''. 1910-ті.
Художник Іван Северин
Належного визнання художник не отримав і після смерті. Можливо, причина тому у майже повній втраті мистецької  спадщини або ж ігнорування І.Северина радянською владою. Заради справедливості можна відмітити, що 1981 р., за рішенням ЮНЕСКО, у світі і в Україні відзначалося 100-річчя від дня народження мистця. 
Тяжким був життєвий шлях талановитого маловідомого українського мистця першої половини ХХ століття. Від Бога він отримав дар – чутливу душу й хист до малювання, від долі – прекрасних наставників, і водночас цілковите нерозуміння людей, яким прагнув служити своїми працями. 

Матеріал частково взятий з сайту пошукового загону "Славія" (м.Мигород) http://slavia.do.am/

Про І.Северіна  читайте  у  відділі мистецтв  ЦМБ ім.М.Горького:

Історія українського мистецтва: в 6 т. Т.4, кн.2: Мистецтво другої половини XIX-ХХ століття /гол. редактор  М.П.Бажан; відп.  редактор В.І.Касіян. -Київ: Київська фабрика "Жовтень", 1970. - С.218
Семчишин-Гузнер О. Мистець із зраненим серцем // Образотворче мистецтво. - 2007. - № 2. - С.52
Ханко В. Полтавщина: плин мистецтва, діячі: Мистецтвознавчі праці. - Київ: Видавець Остап Ханко, 2007. - С.338

четвер, 10 березня 2016 р.

   «Емблем живописець»
Г.І.Нарбут
У березні 2016 року виповнюється 130 річниця від дня народження Георгія Івановича Нарбута— (25 лютого (9 березня) 1886р. – 23 травня 1920р.) –  художника-графіка, ілюстратора, автора перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок), одного з засновників і ректора Української Академії Мистецтв. Проживши лише 34 роки, він зумів зробити фундаментальний внесок у розвиток українського мистецтва.
"Сімейний портрет".
Художник Г.Нарбут. 1915 р.


Родом Г.Нарбут з хутора Нарбутівка біля Глухова (зараз Сумської області), з сім'ї, яка походила зі старовинного, але збіднілого дворянського роду. 
Ілюстрація до казки
"Дерев'яний орел". Художник Г.Нарбут

Початкову художню освіту здобув самотужки. В 1906-1917рр. жив у Петербурзі. Деякий час вчився в І.Білібіна і М.Добужинського. У 1909р. удосконалював майстерність у Мюнхені, в школі Холлоші. Після повернення до Петербурга став членом мистецького об'єднання "Світ мистецтва". Сама природа дала Георгію все необхідне, щоб стати графіком-віртуозом: міцні, рухливі руки, феноменальну пам'ять (складний орнамент, який бачив одного разу, міг безпомилково відтворити через кілька років), рідкісну працездатність, спокійну вдачу й дисциплінованість у праці. 

четвер, 25 лютого 2016 р.

Дочка Прометея
(Лесі Українці – 145)
Її називають в народі дочкою Прометея, бо саме вона перейнялася творчістю Т.Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності.
Її образ ніжний і чистий, майже ніколи – веселий, частіше – в задумі чи смутку, її поезія і її слово сповнені глибокої пристрасті, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі.

Велика дочка України – Леся Українка,  людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування.

До 145-річчя від дня її народження у відділі читальної зали ЦМБ ім. М.Горького оформлена книжкова виставка-вітрина  «Хто вам сказав, що я слабка?!!». На виставці представлені книги зі збірками поезії  письменниці, біографічні нариси, її портрети на тлі соняхів із житом, як символів життя. Отже, вічно житиме слово Лесі Українки серед нашого народу!
Також, до цієї ювілейної дати бібліотекарі читальної зали підготували і віртуальну виставку-краудсорсінг, де відомі люди Кременчука читають улюблені вірші поетеси.


Запрошуємо всіх до перегляду цієї роботи! І якщо потім у Вас з’явиться непереборне бажання ще раз перечитати Лесю Українку, ласкаво просимо до нас в бібліотеку!

понеділок, 27 липня 2015 р.

Маестро  модерну
Альфонс Муха (24.97.2015 - 14.07.1939)



24 липня 1860 р. народився Альфонс Марія Муха — чеський художник, ілюстратор, ювелірний дизайнер і плакатист, один з найвідоміших представників стилю «Арт Нуво». Тож у цьому році відзначаємо 155-річчя від дня його народження.
Плакат виставки
"Слов'янська епопея". 1928
 
Альфонс Муха народився в моравському місті Іванчице в родині судового чиновника. В дитинстві він мав хист до співу і належав до хору у Церкві Св. Петра в Брно. Мистецьку освіту Муха розпочав без формального мистецького виховання, оскільки не зміг вступити до Празької академії мистецтв.
Альфонс Муха.
"Лавр". 1901. 
Кольорова  літографія
У Відні відвідував школу театральних декорацій та брав уроки малювання. В 1881 році повернувся в Моравію і займався виготовленням декорацій та портретів. У 1885 році вступив до Академії мистецтв у Мюнхені одразу на третій курс і, після двох років навчання там, з 1887 року продовжує навчання вже у Парижі, в художньому училищі Жюльєна. Граф Карл Кхуен з Микулова найняв художника для декорації замку Грусорани Еммагоф і був настільки вражений роботою, що профінансував подальше навчання Мухи в Мюнхені в Академії мистецтв в 1885-1887 роках.
Alfons Mucha, Paris Illustré, 1903.
Через Всесвітню виставку Муха переїхав до Парижа, де навчався в Академії Жуліана та Колароссі. Короткий час ділив студію з Полем Гогеном. В Парижі Муха став знаменитим завдяки своїм плакатам та театральним декораціям для відомої акторки Сари Бернар.
Альфонс Муха.  
"Сара Бернар". 1896
Муха розробив багато плакатів для реклами товарів таких як цигарковий папір, алкоголь, бісквіти та ін. 
Альфонс Муха.
Мрійливість. 1897
В 1900 році на Всесвітній виставці в Парижі Муха прикрасив павільйон Боснії та Герцеговини та долучився до створення австрійського павільйону.
В 1901 році Муха став лицарем почесного легіону. Через рік після цього він подорожував у Моравії разом з Огюстом Роденом. В 1906 році Муха одружився з Марією Хитиловою. З 1906 по 1910 р. А. Муха працював декоратором в США.
Альфонс Муха.
"Портрет Марушки, 
дружини художника". 1905
Повернувшись у Чехословаччину після Першої світової війни, він працював над серією монументальних картин під назвою «Слов'янська епопея», в якій він хотів зобразити історію слов'ян. Праця зайняла 18 років і була виконана за підтримки американського міліонера Чарлза Крейна. Художник також розробляв банкноти, поштові марки та нагороди для новоствореної чеської держави, прикрашав Національний театр та Громадський будинок в Празі.
Альфонс Муха.
"Скасування кріпацтва на Русі". 
1914 р.
Літнього Муху заарештували за його участь у протестах проти вторгнення Німеччини в Чехословаччину. Він був одним з перших арештованих Гестапо. Він помер в Празі 14 липня 1939 року від запалення легенів.

Матеріали взято з сайту: ВікіпедіЯ. Вільна Енциклопедія

Читайте про художника також:

1.  Орлова Е. Незбагненний Альфонс Муха // Мистецтво в школі. - 2010. - № 6. - С.26
2.  Скворцова И. Параллели модерна // Музыкальная жизнь. -2009. - № 12. - C.43
3.  Янковая О. Женщины Альфонса // Натали. - 2008. - № 12. - С.126
4.  Хребтова А. Альфонс Муха: искусство драпировки // Академия. - 2004. - № 12. - С.126
5.  Никифорова И. Альфонс Муха // Юный художник. - 2004. - № 5. - С.7
6.  Кленская М. Случайность, изменившая дизайн мира // Ровесник. - 1998. - № 3. - С.60
7.  Славянская эпопея // Слов'янське віче. - 1998. - № 3. - С.12

Шиндіна О.П.,зав.відділом мистецтв