Місія бібліотеки - забезпечення якісним обслуговуванням громади міста
Показ дописів із міткою кобзарь М.С.Кравченко. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою кобзарь М.С.Кравченко. Показати всі дописи

понеділок, 24 грудня 2018 р.






М.С.Кравченко.
Малюнок О.Сластіона

Непомітний  ювілей

Наближаються свята, які довгою низкою проходять через зимові місяці українців. Серед цих подій не хотілося б забути про скромний ювілей, який, тим не менше, для Полтавщини має значення неабияке. Говоримо про 160-річчя від дня народження кобзаря Михайла Степановича Кравченка з Великих Сорочинців (27 грудня 1858  — 21 (22) квітня 1917 ). Про те, як виглядав М.Кравченко, ми знаємо завдяки малюнкам Опанаса Сластіона, який багато років малював кобзарів. Образ Михайла Степановича у Сластіонових малюнках зустрічаємо найчастіше, бо художник до нього ставився з великою прихильністю  і повагою.
Кобзар М.С.Кравченко на дачі Короленка.
1911р.
Саме завдяки О.Сластіону дослідники знають, як кобзар жив, і головне – перелік пісень, що він співав. Михайло Кравченко із села Великі Сорочинці, тяжко захворівши, осліп на п'ятнадцятому році життя. Із сімнадцяти років почав навчатися у миргородського кобзаря, аби заробити собі на шматок хліба. Мешкав М. Кравченко в невеликій хаті. Перша жінка померла, і він залишився з трьома дітьми. Одружився вдруге. Жив у одній хаті зі своїм братом та його дружиною – людьми хворими і нездатними до жодної праці.
М.С.Кравченко.
Малюнок О.Сластіона
М.Кравченко дуже бідував. Щоб прожити самому й утримати таку рідню, заробляв не лише кобзарством, а й плетінням мотузок. Робота ця була тяжкою, псувала пальці.
"Як попов'єш, - говорив кобзар, - отих верьовок з місяць, так з пучок дванадцять шкур злізе, - куди вже там грати". О.Сластіон писав на портретах кобзаря, які думи, псалми і пісні той виконував. «Я дечого й більше знав, - розповідав кобзар, - та ото як почали нас переслідувати, так я й повикидав усе з голови, - думка така: нащо воно тепер і здалося». З
Кобзарі М. Кравченко,Т.Пархоменко
і П.Древченко
а свідченням 
О. Сластіона, співав добре, хоч мав не дуже чистий голос. Особливо любив виконувати думи. Їх він повторював не дослівно. На запитання О. Сластіона про те, чого він в думи іноді вставляє слова, звороти і навіть цілі вірші (рядки), яких раніше не співав, кобзар відповів: «Е, то вже всякий так, се ж не пісня. Як підійде, знаєте: іноді й коротко, а іноді й довше буде… То вже всякий так: те забуде — друге вигада, або й од іншого згадує що-небудь. То вже у пісні друге діло, а то ж таки!..». Опанас Сластіон улаштував поїздку М.Кравченка до Петербурга, де той мав виступати зі своїми думами та піснями. Опанас Георгійович, посадивши його у вагон, запитав: «А що, дядьку Михайле, якби  вам довелося співати перед самим царем, що б ви тоді?» – «А що ж, – відповідав кобзар, – якщо Бог приведе до того, то прохатиму, щоб усій нашій братії було вільно ходить, де хочеш, а мені самому нічого не треба». Опанас Георгійович був вражений усвідомленням цією простою людиною інтересів «своєї братії», інтересів, які вона ставила вище за свої особисті. 
М.С.Кравченко.
Малюнок О.Сластіона
Крім Петербурга й Харкова, побув він і в 1905 в Катеринославі на ХІІІ Археологічній конференції, Одесі, Ялті. У Москві спробували було записати його гру та спів на фонограф, але спроба ця не була дуже вдала. У 1904 р. його записував В.Шевченко (записи зберігаються в ІМФЕ в Києві). Згадаємо про думу «Чорна неділя в Сорочинцях», складену Михайлом Кравченком, і про історію, пов’язану з її виникненням. «Чорна неділя в Сорочинцях» розповідає  про революційні події грудня 1905-го року в селі Великі Сорочинці на Полтавщині, свідком яких був сам кобзар.
Кобзарі П.Древченко
та М.Кравченко (справа)
Починаючи з другої половини ХІХ ст. донське козацтво дедалі більше асоціювалося з жорстоким знаряддям в руках деспотичного царату, за допомогою якого царський уряд боровся з волелюбними пориваннями свого власного народу. Козацькі військові частини розміщалися урядом в найбільших промислових та культурних центрах країни. Будь-які мирні демонстрації та мітинги жорстоко розганялися за допомогою цих козацьких військ. Донські козаки без вагань застосовували нагайки проти неозброєних людей, жінок та підлітків, а в особливих випадках орудували шашками та гвинтівками, як це було, наприклад, під час революційних подій 1905-го року. 
М.Кравченко у палаці Петра Малинки.
Верхня Будаківка, Полтавщина,
поч. ХХ ст
У грудні 1905-го року загони з донських козаків та кавказьких черкесів на смерть вбивали повсталих українських селян у Великих Сорочинцях на Полтавщині. Керівник каральної експедиції Барабаш силою зібрав селян на площу біля волосного правління і під загрозою смерті поставив на коліна в глибокий сніг, примусивши людей стояти так чотири години. Карателі провели масові арешти; всю ніч на селі чинили розправу п'яні козаки, які вбили багато селян. Очевидцем цієї розправи був відомий кобзар Михайло Кравченко, який сам потерпів від карателів, а згодом склав дві думи — «Чорна неділя у Сорочинцях» і «Про сорочинські події 1905-го року», у яких правдиво змалював все, що бачив в ті жахливі дні.  Донські козаки, які звикли мати справу зі студентами та міською інтелігенцією, не чекали рішучої відсічі від беззбройних селян. І даремно. Нащадки українських козаків з Великих Сорочинців дали гарнесеньких прочуханів козакам російським, яким не допомогли цього разу ні шашки, ні гвинтівки. Донські загони ганебно втікали з Великих Сорочинців, кинувши на народну поталу свого командира Барабаша, якого було вбито селянами.
А то ж не чорна хмара ясне небо вкрила
Та й не громом загриміла,
То й не орда набігала,
Що дідів-прадідів у неволю забирала –
Кинулись на сорочан донці й черкеси, підковами топтали
Й з рушниць стріляли
Та на вулицях доганяли,
На дворах та на левадах лютій смерті предавали,
Били, мордували,
Жалості не мали.
Ой у неділю у вечір вп’ять тая завірюха закружила
Та доріженьки снігом крила,
А у сорочан жінки та батьки ще й малі діти
Дрібні сльозоньки проливають
Та мерців обмивають,
На столи покладають,
Барабаша проклинають:
«Ой Барабаше, Барабаше,
Лихо твоє й наше!
Що ти наших діток посиротив
Та й сам свою голову положив».
Але марно було боротися з деспотичним режимом, який захищали від народного гніву ті самі донські козаки. Через кілька днів донці повернулися з новим командиром Філоновим, та озброєні гарматами. Ховаючись за артилерію, донські козаки увійшли у село та потопили народне повстання у крові. Прогнилий режим проіснував після того іще 12 років, та все-таки впав у 1917-м. Тоді гірку чашу народної помсти довелося до кінця випити і донським козакам, які забули про те, що пролита кров завжди відплачується іншою кров'ю. 
На початку XX століття М. Кравченко познайомився з видатним російським письменником-демократом В. Г. Короленком. Колишній поводир кобзаря Г.Г.Легейда так згадує ті відвідини: "Прийшли ми одного разу до с. Хатки, де тоді влітку відпочивав В. Г. Короленко. Зустрів він Кравченка дуже ласкаво. «Моє шанування!» — сказав і подав руку кобзареві. Потім грали і говорили, говорили… Коли ми зібралися іти, Короленко знову міцно потиснув руку Кравченкові і сказав: «До побачення!» Ішов я тоді додому і думав: «Ні, не старець дядько Михайло, коли йому такі люди в дружбу йдуть». Саме В.Короленко і записав від кобзаря думу «Чорна неділя в Сорочинцях»  у 1906-му році. Кобза Кравченка зберігається у Миргородському краєзнавчому музеї. На тильному боці грифа викарбувано текст: "Оцю кобзу роздобувъ Мыхайло Стыпановичъ Кравченко, а переробляли брати Заикыны, а коштує вона дорогенько 10 карбованцівъ". 

    Про М.С.Кравченка читайте у відділі мистецтв ЦМБ:


      Кирдан Б. Народні співці-музиканти на Україні / Б.Кирдан, А.Омельченко. – К.:                  Музична Україна,1980. – С.125
      Портрети українських кобзарів О.Сластіона / вступ. стаття, примітки і                         коментарі Ю.Турченка. – К.: Вид-во Академії наук Української РС, 1961. – 61 с.
     Лавров Ф.І. Кобзарі [Текст]: нариси з історії кобзарства України. - Київ:                            Мистецтво, 1980. - С.123
     Муха А. Композитори Украiни та украiнськоi дiаспори: довiдник.-Київ: Музична                Україна, 2004. - С.157
      Бандури рокіт голосний // Історичний календар-2002. Київ, 2002. - С.214