Місія бібліотеки - забезпечення якісним обслуговуванням громади міста
Показ дописів із міткою Краєзнавство. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Краєзнавство. Показати всі дописи

понеділок, 20 березня 2023 р.

Презентація книги «Казки і легенди Пивихи»

          19 березня  в читальній залі філії №2 КЗК КМПБ відбулася  презентація тритомного видання Володимира Шевченка «Казки і легенди Пивихи».

       Майже півстоліття автор вивчає минувшину Полтавського краю. Неймовірними здаються розповіді Володимира Євгеновича, які відкривають  таїну Святої Гори, що нині має назву Пивиха. Неповторна і самобутня історія   унікальної природної пам’ятки на Полтавщині  пов’язана з волхвами, характерниками та навіть з  бібліотекою Ярослава Мудрого. 

       Про сучасне гори, яка постійно руйнується хвилями Кременчуцького водосховища, розповів  історик, що вивчає історію Городища  – гість із Градизька Едуард Чіп.   

      Запрошуємо всіх, кого цікавить краєзнавством, познайомитися з безцінним виданням «Казки та легенди гори Пивихи» в читальну залу філії №2 за адресою: вул. Соборна 9/16.

вівторок, 30 серпня 2022 р.

Дослідник українського мистецтва: Мистецтвознавцю Віталію Ханку - 85 років

         Віталій Миколайович Ханко - мистецтвознавець, бібліограф, музейник, викладач,  заслужений працівник культури України (1994), член Національної спілки художників України.

         Народився 31серпня 1937 року у  Полтаві. 1962 року закінчив Миргородський керамічний технікум імені Миколи Гоголя; у 1969 році — Інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна в Ленінграді.

          Протягом 1969-1995 років працював заступником директора з наукової роботи Полтавського художнього музею. З 1994 по 1995 років викладав у Полтавському державному педагогічному університеті імені Володимира Короленка; з 1995 року — на архітектурному факультеті Полтавського національного технічного університету імені Ю. Кондратюка. З  2002 по 2005 рік  викладає у Полтавському університеті споживчої кооперації України.

           З-під його пера вийшло понад 1700 праць, присвячених мистецтву, храмовій архітектурі, діячам культури і мистецтва, меценатам церкви Полтавщини.

           У 2009 році за книгу «Полтавщина: плин мистецтва, діячі. Мистецтвознавчі праці» Віталій Миколайович  був нагороджений премією імені Панаса Мирного.

  Література:

1.      Ханко В. Полтавщина: плин мистецтва, діячі[Текст] : мистецтвознавчі праці /В.М.Ханко .- Київ: Видавець О.Ханко, 2007.- 512 с.: іл..

2.      Віталій Ханко[Текст]: Біобібліографічний  покажчик / Упорядн.Н.Кочерга. - Київ: Видавець О.Ханко, 2007. – 220 с.

3.      Вчений-мистецтвознавець Віталій Ханко : біобібліографічний покажчик. - Полтава: Видавець Шевченко Р.В., 2017. - 199 с.

4.      Степовик Д.В.  Сіяч на ниві національного [Текст] : мистецтвознавець Віталій Ханко / Д.В.Степовик. – Київ: Видавець О.Ханко, 2007. – 20 с.

5.      Степовик Д. Наукова праця полтавця [Текст]: Про мистецтвознавця Віталія Ханка // Ханко В. Полтавщина: плин мистецтва, діячі: Мистецтвознвчі праці. – Київ: Видавець О. Ханко, 2007. – С. 14

6.      Федорук О   Вiталiй Ханко-дослiдник украiнського мистецтва[Текст]// Образотворче мистецтво . - 2006. - № 2 . - С.114

7.      Федорук О.   Ратай українського поля [Текст]: мистецтвознавець Віталій Ханко / О.К.Федорук. – Київ: Видавець О.Ханко, 2007. – 16 с.

8.      Ханко О.В.   Ювілейне сімдесятиліття [Текст]: мистецтвознавець Віталій Ханко / О.Ханко. - Київ : Видавець О.Ханко, 2007. – 12 с.


          

четвер, 25 серпня 2022 р.

"Вражаючими місцинами Полтавщини"


           Полтавщина може по праву пишатися своєю історичною, духовною спадщиною, що є втіленням християнської моралі та духовності у становленні українського суспільства. Зараз наша країна переживає нелегкі часи, і саме Полтавська земля стала прихистком для тисячів українців.

За посиланням:

 https://www.youtube.com/watch?v=TceZsrJt7cA

запрошуємо вас переглянути відеомандрівку Полтавщиною, з якої ви дізнаєтесь, наскільки дивовижним є наш край!


вівторок, 23 серпня 2022 р.

Екскурсія Міським садом

          Бібліотекарі КЗК КМПБ разом з ГО КІПЦ "Європейський клуб" продовжують  знайомити людей, які вимушені були покинути свої домівки та шукати прихистку у  нашому місті, з Кременчуком.

        21 серпня завідуюча сектора обслуговування юнацтва відділу обслуговування дорослих КЗК КМПБ Людмила Тимощук провела екскурсію в один з цікавих куточків Кременчука - Міський сад. Присутні дізналися про багату історію найстарішого парку міста, яка налічує вже 235 років! І ця історія була дуже неспокійною та нестабільною, а від того ще й цікавішою! Що тільки не відбувалося за ці часи, свідками чого були старожили  парку - дуб та акація, які налічують приблизно 200 років! А сьогодні Міський сад дарує відвідувачам відчуття спокою та умиротворення.

          Щиро сподіваємось, що завдяки екскурсії  Міський сад стане для гостей міста улюбленим куточком для прогулянок та відпочинку.





  

      

вівторок, 7 липня 2020 р.

НОВА КНИГА З ВІДДІЛУ МИСТЕЦТВ


Відділ мистецтв з гордістю представляє видання, подароване Ольгою Миколаївною Гриценко – головою Кременчуцького осередку Національної спілки художників України.

Відгомоніла, стала історію 1-а Міжнародна Трієнале «Мандрівна філософія», яка з успіхом пройшла у Кременчуці у 2019 р. Виставка, організована за проектом «АRT-NOVA», зібрала художників України і світу, які у своїх творах втілили ідеї філософа Г.Сковороди. Подібно мандрівному філософу, митці мандрували дорогами творчості, життя, пошуку, висловлюючи свої думки у творах.
Яскраві твори живопису, скульптури і графіки, представлені майстрами різного віку і  творчого досвіду – від студентів до професіоналів, – об’єднав каталог «ART-NOVA: I Міжнародне трієнале «Мандрівна філософія» (2020 р.). Це подорож світом духовних образів, текстів Г.Сковороди, вигаданих  і правдивих ландшафтів і документальних фотографій. Твори, які чіпляють, зупиняють, примушують думати, милуватися, заглиблюватися у світ художника. Приємно, що твори кременчуцьких майстрів, які брали участь у Трієнале, гідно демонстрували високий рівень  художньої майстерності поряд з їх колегами з різних міст країни.


Завдяки давнім дружнім стосункам між кременчуцькою організацією НСХУ і відділом мистецтв, каталог Трієнале можуть тепер побачити всі користувачі ЦБС для дорослих, адже тепер у кожній бібліотеці ЦБС буде зберігатися примірник каталогу.
Дякуємо Кременчуцькій спілці НСХУ в особі її голови О.М.Гриценко за подарунок. Каталог – рідкісне видання (вийшло всього 300 примірників), що представляє цінність не тільки у поліграфічному відношенні, а й несе цінну краєзнавчу інформацію про художнє життя міста, його постаті і події.

Шиндіна О.П., зав.відділом мистецтв ЦМБ

четвер, 5 березня 2020 р.

МЕРЕЖИВО КАЗКОВИХ МІРАЖІВ

У відділі мистецтв ЦМБ відкрито нову виставку циклу "Зазирни у мою картину". Цього місяця експонентом став Микола Васильович Заяць.  Дивовижні малюнки представив художник, який на все життя полюбив малювати тільки в одній техніці - чорною тушшю і пером. Микола Васильович досяг у цій техніці разючих результатів. Художник вкладає всю душу і майстерність у свої твори. Поступово - рисочка за рисочкою, крапка за крапкою - він заповнює великі паперові аркуші, і всі ці риски-крапки разної довжини і розмірів єднаються, щоб створити композицію малюнків. Ми бачимо героїв казок і билин, безкрайні простори лісів, наповнених птахами і тваринами, буянням рослин.

Особливо зачаровують фантастичні сюжети автора. Це - окремий світ, населений дивними квітами, деревами і травами, невідомими тваринами, неземними будівлями, розумними істотами. Вражає те, що Микола Васильович не ілюструє при цьому художні літературні твори, а втілює у малюнках свою уяву, свої сюжети, своїх героїв... Малюнки М.В.Зайця відрізняються великою майстерністю, надзвичайною працьовитістю, титанічною кропіткою працею. Будь-який глядач, подивившись на його твори, дійде висновку - наскільки важко займатись такою ювелірною творчістю. Зважте на те, що автор не має професії художника, і малювання для нього - це захоплення, якому він віддає свое серце. Виставка тільки відкрилась, а у художника вже з'явились віддані прихильники його творчості. Упевнені, що їх стане ще більше, доки виставка буде працювати у відділі мистецтв.

понеділок, 10 лютого 2020 р.

"ПРОЗВЕНЮ ТИШИНОЙ..."

Кременчуцьке письменство зібралось у відділі мистецтв, аби вшанувати пам'ять свого друга Стаса Гедмінаса - старійшини спілки літераторів "Славутич". Уродженець Литви, ще в молодості С.Гедмінас залишився жити у Кременчуці. Він назавжди став сином України, її палким патріотом, їй присвячував свої проникливі вірші. А ще був ліриком і філософом, про що переконливо свідчить його поезія. 


Дехто з присутніх не знав поета особисто, і на меморіальному вечері пізнавав його через його твори. Через вірші-роздуми, вірші-спостереження поступово поставав образ людини надзвичайно скромної і водночас відкритої, яка правдиво дарує людям свої почуття, ділиться всім, що пережите, що її хвилює. Така поезія, висока і чиста, зачіпає струни душі і знаходить доріжку до кожного серця. Письменники читали прості і щиросердні вірші, написані українською і російською мовами: "Колечко", "Кременчук", "Прозвеню тишиной", "Смогу ль дожить до славы Украины"... 




Вела зустріч поетеса О.А.Пилипчук, яка дорожить своєю дружбою з поетом. Щемкі рядки свого віршу вона присвятила С.Гедмінасу. Літератори вирішили доскласти зусиль, аби зібрати увесь творчий спадок Стаса Гедмінаса і видати його окремою збіркою. Ця людина дійсно гідна, аби її пам'ятати і увіковічнити цю пам'ять у книзі.

четвер, 23 січня 2020 р.

МУЗЕЙНИК В.М.ХАНКО: ПРОДОВЖУВАЧ ДОБРОЧИННИХ СПРАВ


На зустріч з відомим українським мистецтвознавцем, заслуженим працівником культури  В.М.Ханком зібралася чимала кількість художньої інтелігенції міста, краєзнавці, музейники. Темою зустрічі стало благородне діяння метра, який у 2019 році подарував родинний фонд сімейства Ханків у Полтавський краєзнавчий музей ім.Василя Кричевського.
Про це, а також про внесок В.М.Ханка у розвиток українського мистецтвознавства, краєзнавства йшла мова на зустрічі. Красномовний виступ науковця захопив присутніх. Порадувала усіх і українська народна пісня, виконана О.Рухлядьєвим. Науковий працівник кременчуцького краєзнавчого музею І.Г.Селезньова, продовжуючи тему благодійництва, зауважила, що у Кременчуцькому краєзнавчому музеї існує навіть «Золота книга дарувальників», у яку вписані імена всіх, хто коли-небудь дарував музею свої колекції.

Наостанок В.М.Ханко, продовжуючи традиції благодійництва, подарував відділу мистецтв рідкісні видання, які досліджують мистецтво Полтавщини.

понеділок, 23 грудня 2019 р.

НОВІ КНИГИ З ВІДДІЛУ МИСТЕЦТВ

Як приємно одержувати подарунки! Особливо, коли вони даруються на свята. Кременчуцький літератор Ігор Герасименко подарував відділу мистецтв книги, які щойно вийшли друком. Збірка ліричних поезій "В коханні назавжди" від міської спілки літераторів "Славутич" містить у собі вірші знаних кременчуцьких авторів Л.Кірєєвої і В.Сопільняк, С.Сокольника і Т.Цибульської та інших. І книга "Рапсодія Псла і Дніпра" І.В.Герасименка - нашого давнього друга, талановитого поета, тонкого спостерігача і лірика.
Ми щиро дякуємо всім авторам, вітаємо їх з народженням нових видань, які, безперечно, знайдуть у бібліотеці своїх поціновувачів.
І вірш зі збірки І.Герасименка:
НАЙПЕРШИЙ СНІГ
Немов зі сліз добутий щастям сміх,
і на тривоги довгі й на дороги
з небес безмежних падав перший сніг -
такий іще він чистий і вологий -
що добрий Грудень добрим людям спік.
І на засохлі й на замерзлі стебла
в осінні душі падав перший сніг,
такий іще вологий він і теплий.
І з кленом я протриматися зміг,
зі сподівань останніми листками.
З небес безкрайніх падав перший сніг,
такий іще він теплий і ласкавий.
А стане уособленням сил злих.
Це буде завтра, згодом. А сьогодні
в серця самотні падав перший сніг -
такий іще ласкавий і солодкий -
що добрий Грудень добрим людям спік.

понеділок, 11 листопада 2019 р.

ДІТИ ПОЛТАВЩИНИ. ПІЗНАЄМО І ПИШАЙМОСЯ

Чи відомо вам, що існує понад 60 музичних варіантів до "Заповіту" Т.Г.Шевченка? Так ось: автором найпопулярнішого з них був Гордій Гладкий - композитор-аматор, учитель музики, керівник хору, який народився на Полтавщині і жив і працював у Полтаві. Є привід згадати цю неординарну людину, адже у 2019 р. відзначаємо 170-річчя від дня його народження.
Гладкий Гордій Павлович (1849 — 1894) народився в селянській родині. Жили вони на невеликому хуторі Костянтиноградського повіту. Сім'я була бідна, тому хлопець рано почав підробляти. Працював продавцем у чайній крамниці на розі вулиць Котляревського і Небесної Сотні (буд.№ 20/8, Полтава) у 60-х роках. Крамниця належала московським купцям братам К. і С. Поповим.
Гордій Гладкий закінчив повітове училище, багато читав, грав на гітарі. Музичні здібності проявилися досить рано, мав гарний голос. Здобув музичну освіту на місцевих синодальних регентських курсах. Щосуботи у кімнаті Гладкого збиралась молодь. Це були місцеві семінаристи, з яких утворювався хор, яким диригував Гордій Гладкий. Цей імпровізований колектив був першим виконавцем творів композитора. Тут були і хорові обробки українських народних пісень, і власні твори Гладкого на слова Т. Г. Шевченка — «Зоре моя вечірняя», «Ой по горі ромен цвіте», «Утоптала стежечку» та інші. А також його славнозвісний "Заповіт". 
 Г.П.Гладкому пощастило створити хорову мелодію з величезною переконливою силою. В ній вражаюче поєднуються народний гнів до гнобителів і глибока любов до рідної України, заклик до боротьби за волю, за народне щастя і елементи ніжної лірики, яка характеризує українську природу. В музиці Г.Гладкого вдало відтворено узагальнений образ українського народу.
З 1870 р. і до смерті Гордій Павлович працював диригентом хору й учителем хорового співу у Полтавській духовній семінарії. Помер 1894-го р. в Полтаві.
У 1971 р. йому було встановлено гранітну меморіальну дошку на фасаді будинку на розі вулиць Небесної Сотні і Котляревського. Тут раніше було старе приміщення Полтавської духовної семінарії (а з 1903 р. музичне училище). Його ім'ям також названо вулицю у Полтаві.

Твори Г.П.Гладкого ви знайдете у відділі мистецтв ЦМБ.

середа, 31 липня 2019 р.

НОВА КНИГА З ВІДДІЛУ МИСТЕЦТВ


Завдяки О.М.Гриценко - голові Кременчуцької міської організації Національної спілки художників - до відділу мистецтв надійшло цінне видання. Це каталог Першої Всеукраїнської трієнале "Ню-арт" , яка відбулася у нашому місті наприкінці 2018 р.
Трієнале, організована за ініціативи Кременчуцької міської організації Національної спілки художників, викликала чималий розголос. У ній брали участь митці зі Львова, Києва, Черкас, Ужгороду, Кременчука та інших регіонів країни. Матеріали і техніка були різноманітні: живопис, графіка, скульптура, декоративно-ужиткове мистецтво. У такому делікатному жанрі кременчуцькі митці продемонстрували своє мистецтво на найвищому рівні.
Трієнале стала історією і залишила по собі емоції, натхнення, сподівання і чудовий каталог, який знайомить нас з експонентами виставки, членами поважного жюрі, репродукціями робіт. Переднє огядове слово каталогу належить кандидату мистецтвознавства В.Петрашику. Каталог чудово оформлений поліграфічно і розкриває багатство художних поглядів у жанрі оголеної натури.
Дякуємо Ользі Миколаївні Гриценко за рідкісний каталог і пропонуємо всім ознайомитись із ним у відділі мистецтв ЦМБ.

понеділок, 24 грудня 2018 р.






М.С.Кравченко.
Малюнок О.Сластіона

Непомітний  ювілей

Наближаються свята, які довгою низкою проходять через зимові місяці українців. Серед цих подій не хотілося б забути про скромний ювілей, який, тим не менше, для Полтавщини має значення неабияке. Говоримо про 160-річчя від дня народження кобзаря Михайла Степановича Кравченка з Великих Сорочинців (27 грудня 1858  — 21 (22) квітня 1917 ). Про те, як виглядав М.Кравченко, ми знаємо завдяки малюнкам Опанаса Сластіона, який багато років малював кобзарів. Образ Михайла Степановича у Сластіонових малюнках зустрічаємо найчастіше, бо художник до нього ставився з великою прихильністю  і повагою.
Кобзар М.С.Кравченко на дачі Короленка.
1911р.
Саме завдяки О.Сластіону дослідники знають, як кобзар жив, і головне – перелік пісень, що він співав. Михайло Кравченко із села Великі Сорочинці, тяжко захворівши, осліп на п'ятнадцятому році життя. Із сімнадцяти років почав навчатися у миргородського кобзаря, аби заробити собі на шматок хліба. Мешкав М. Кравченко в невеликій хаті. Перша жінка померла, і він залишився з трьома дітьми. Одружився вдруге. Жив у одній хаті зі своїм братом та його дружиною – людьми хворими і нездатними до жодної праці.
М.С.Кравченко.
Малюнок О.Сластіона
М.Кравченко дуже бідував. Щоб прожити самому й утримати таку рідню, заробляв не лише кобзарством, а й плетінням мотузок. Робота ця була тяжкою, псувала пальці.
"Як попов'єш, - говорив кобзар, - отих верьовок з місяць, так з пучок дванадцять шкур злізе, - куди вже там грати". О.Сластіон писав на портретах кобзаря, які думи, псалми і пісні той виконував. «Я дечого й більше знав, - розповідав кобзар, - та ото як почали нас переслідувати, так я й повикидав усе з голови, - думка така: нащо воно тепер і здалося». З
Кобзарі М. Кравченко,Т.Пархоменко
і П.Древченко
а свідченням 
О. Сластіона, співав добре, хоч мав не дуже чистий голос. Особливо любив виконувати думи. Їх він повторював не дослівно. На запитання О. Сластіона про те, чого він в думи іноді вставляє слова, звороти і навіть цілі вірші (рядки), яких раніше не співав, кобзар відповів: «Е, то вже всякий так, се ж не пісня. Як підійде, знаєте: іноді й коротко, а іноді й довше буде… То вже всякий так: те забуде — друге вигада, або й од іншого згадує що-небудь. То вже у пісні друге діло, а то ж таки!..». Опанас Сластіон улаштував поїздку М.Кравченка до Петербурга, де той мав виступати зі своїми думами та піснями. Опанас Георгійович, посадивши його у вагон, запитав: «А що, дядьку Михайле, якби  вам довелося співати перед самим царем, що б ви тоді?» – «А що ж, – відповідав кобзар, – якщо Бог приведе до того, то прохатиму, щоб усій нашій братії було вільно ходить, де хочеш, а мені самому нічого не треба». Опанас Георгійович був вражений усвідомленням цією простою людиною інтересів «своєї братії», інтересів, які вона ставила вище за свої особисті. 
М.С.Кравченко.
Малюнок О.Сластіона
Крім Петербурга й Харкова, побув він і в 1905 в Катеринославі на ХІІІ Археологічній конференції, Одесі, Ялті. У Москві спробували було записати його гру та спів на фонограф, але спроба ця не була дуже вдала. У 1904 р. його записував В.Шевченко (записи зберігаються в ІМФЕ в Києві). Згадаємо про думу «Чорна неділя в Сорочинцях», складену Михайлом Кравченком, і про історію, пов’язану з її виникненням. «Чорна неділя в Сорочинцях» розповідає  про революційні події грудня 1905-го року в селі Великі Сорочинці на Полтавщині, свідком яких був сам кобзар.
Кобзарі П.Древченко
та М.Кравченко (справа)
Починаючи з другої половини ХІХ ст. донське козацтво дедалі більше асоціювалося з жорстоким знаряддям в руках деспотичного царату, за допомогою якого царський уряд боровся з волелюбними пориваннями свого власного народу. Козацькі військові частини розміщалися урядом в найбільших промислових та культурних центрах країни. Будь-які мирні демонстрації та мітинги жорстоко розганялися за допомогою цих козацьких військ. Донські козаки без вагань застосовували нагайки проти неозброєних людей, жінок та підлітків, а в особливих випадках орудували шашками та гвинтівками, як це було, наприклад, під час революційних подій 1905-го року. 
М.Кравченко у палаці Петра Малинки.
Верхня Будаківка, Полтавщина,
поч. ХХ ст
У грудні 1905-го року загони з донських козаків та кавказьких черкесів на смерть вбивали повсталих українських селян у Великих Сорочинцях на Полтавщині. Керівник каральної експедиції Барабаш силою зібрав селян на площу біля волосного правління і під загрозою смерті поставив на коліна в глибокий сніг, примусивши людей стояти так чотири години. Карателі провели масові арешти; всю ніч на селі чинили розправу п'яні козаки, які вбили багато селян. Очевидцем цієї розправи був відомий кобзар Михайло Кравченко, який сам потерпів від карателів, а згодом склав дві думи — «Чорна неділя у Сорочинцях» і «Про сорочинські події 1905-го року», у яких правдиво змалював все, що бачив в ті жахливі дні.  Донські козаки, які звикли мати справу зі студентами та міською інтелігенцією, не чекали рішучої відсічі від беззбройних селян. І даремно. Нащадки українських козаків з Великих Сорочинців дали гарнесеньких прочуханів козакам російським, яким не допомогли цього разу ні шашки, ні гвинтівки. Донські загони ганебно втікали з Великих Сорочинців, кинувши на народну поталу свого командира Барабаша, якого було вбито селянами.
А то ж не чорна хмара ясне небо вкрила
Та й не громом загриміла,
То й не орда набігала,
Що дідів-прадідів у неволю забирала –
Кинулись на сорочан донці й черкеси, підковами топтали
Й з рушниць стріляли
Та на вулицях доганяли,
На дворах та на левадах лютій смерті предавали,
Били, мордували,
Жалості не мали.
Ой у неділю у вечір вп’ять тая завірюха закружила
Та доріженьки снігом крила,
А у сорочан жінки та батьки ще й малі діти
Дрібні сльозоньки проливають
Та мерців обмивають,
На столи покладають,
Барабаша проклинають:
«Ой Барабаше, Барабаше,
Лихо твоє й наше!
Що ти наших діток посиротив
Та й сам свою голову положив».
Але марно було боротися з деспотичним режимом, який захищали від народного гніву ті самі донські козаки. Через кілька днів донці повернулися з новим командиром Філоновим, та озброєні гарматами. Ховаючись за артилерію, донські козаки увійшли у село та потопили народне повстання у крові. Прогнилий режим проіснував після того іще 12 років, та все-таки впав у 1917-м. Тоді гірку чашу народної помсти довелося до кінця випити і донським козакам, які забули про те, що пролита кров завжди відплачується іншою кров'ю. 
На початку XX століття М. Кравченко познайомився з видатним російським письменником-демократом В. Г. Короленком. Колишній поводир кобзаря Г.Г.Легейда так згадує ті відвідини: "Прийшли ми одного разу до с. Хатки, де тоді влітку відпочивав В. Г. Короленко. Зустрів він Кравченка дуже ласкаво. «Моє шанування!» — сказав і подав руку кобзареві. Потім грали і говорили, говорили… Коли ми зібралися іти, Короленко знову міцно потиснув руку Кравченкові і сказав: «До побачення!» Ішов я тоді додому і думав: «Ні, не старець дядько Михайло, коли йому такі люди в дружбу йдуть». Саме В.Короленко і записав від кобзаря думу «Чорна неділя в Сорочинцях»  у 1906-му році. Кобза Кравченка зберігається у Миргородському краєзнавчому музеї. На тильному боці грифа викарбувано текст: "Оцю кобзу роздобувъ Мыхайло Стыпановичъ Кравченко, а переробляли брати Заикыны, а коштує вона дорогенько 10 карбованцівъ". 

    Про М.С.Кравченка читайте у відділі мистецтв ЦМБ:


      Кирдан Б. Народні співці-музиканти на Україні / Б.Кирдан, А.Омельченко. – К.:                  Музична Україна,1980. – С.125
      Портрети українських кобзарів О.Сластіона / вступ. стаття, примітки і                         коментарі Ю.Турченка. – К.: Вид-во Академії наук Української РС, 1961. – 61 с.
     Лавров Ф.І. Кобзарі [Текст]: нариси з історії кобзарства України. - Київ:                            Мистецтво, 1980. - С.123
     Муха А. Композитори Украiни та украiнськоi дiаспори: довiдник.-Київ: Музична                Україна, 2004. - С.157
      Бандури рокіт голосний // Історичний календар-2002. Київ, 2002. - С.214

четвер, 6 грудня 2018 р.

Брати   музики
Платон  Майборода

Георгій  Майборода
...У цей день у ПТУ №26 зазвучали музичні акорди. Лунала прониклива музика, давно знайома декільком поколінням. Це були твори братів Платона і Георгія Майбород - композиторів, уродженців Полтавщини, чиї ювілеї ми святкуємо у грудні.
Чому ж бібліотекарі відділу мистецтв ЦМБ обрали саме ПТУ № 26 місцем проведення урочистостей? Тому що знаменитий композитор Георгій Майборода вчився у Кременчуцькому індустріальному технікумі, який свого часу розміщався у будівлі, де зараз знаходиться ПТУ №26.

Пам'ятна дошка Г.Майбороді
на фасаді ПТУ № 26
ПТУ № 26
 (колишній індустріальний технікум)
І це була гарна нагода - відзначити ювілей у тій будівлі, де колись лунали кроки майбутнього композитора.
Не всім присутнім була знайома ця сторінка біографії композитора. Але музика Майбород викликала велике зацікавлення учнів.Виявилося, що можна зрозуміти симфонічну й оперну творчість Г.Майбороди, написану 40-50 років тому.
Із увагою слухали "Гуцульську рапсодію" і фрагменти опери "Ярослав Мудрий" композитора. А коли зазвучали пісні Платона Майбороди, то всі узнали "Київський вальс", "Пісню про вчительку". Найкращим сюрпризом став дует учениць училища Д.Терещенко і С.Метрошенко, які заспівали "Пісню про рушник", що довгий час була візитівкою України. 
Знайомство з композиторами П. і Г.Майбородами - прекрасна можливість поринути у світ якісної, ліричної, піднесеної музики. Адже брати у своїй творчості зберігали і розвивали українську пісенність, народність, красу народної мелодіки. Композитори по праву зайняли гідне місце в українській музичній культурі, підтвердивши своїм мистецтвом, що Полтавщина - щедре підгрунтя для розвитку національної музики.

понеділок, 26 листопада 2018 р.

Мистецьке розмаїття Кременчука
У мистецькому інформаційному просторі міста – велика радість: журнал «Образотворче мистецтво» № 3 за 2018 р. розмістив низку статей, присвячених художньому життю Кременчука. Автори публікацій – В.М.Ханко, мистецтвознавець, лауреат Національної премії ім.С.Таранушенка; директор Кременчуцької міської картинної галереї О.Бойко; мистецтвознавець С.Щука; А.Король – директор Кременчуцької міської картинної галереї ім.Н.Юзефович та інші.
Блоку статей передує звернення голови міста В.Малецького до читачів журналу, який завважує, що Кременчук – місто із давніми культурними традиціями. У 2017 – 2019 рр. відзначається цілий зорепад ювілеїв художніх закладів міста, що стало передумовою до досліджень історії і сучасності мистецького життя Кременчука. 
Кожна стаття висвічує певний аспект художнього середовища міста. Так, мистецтвознавець С.Щука знайомить читачів з постатями світового значення, що залишили свій внесок в історію культури Кременчука з XVII по ХХ ст. Про художнє об'єднання «Зелений острів» (1990-х рр.) розповідає О.Бойко - директор Кременчуцької картинної галереї. Т.Шуляк – член угрупування художників-модерністів «Нова провінція» – представляє читачам своїх колег.
 Багато кременчуцьких митців пов’язало об’єднання художників та майстрів декоративно-ужиткового мистецтва «Творчість», яким декілька десятків років керував Василь Вакуленко. Цьому багатогранному художнику, педагогу присвячена публікація Оксани Бойко, яка свого часу пройшла школу навчання у маестро. 25 років виконалося Кременчуцькій міській організації Національної спілки художників України. Мистецтвознавець Р.Озерна висвітлює історичний шлях і сьогоденні досягнення майстрів об’єднання. 
Дві мистецькі інституції міста – Кременчуцька міська художня галерея і картинна галерея Наталїї Юзефович – живуть насиченим виставковим життям. Мистецтвознавець М.Срібна зробила історичний екскурс у минуле Кременчуцької міської художньої галереї й акцентувала увагу на її новітній стратегії діяльності. Інша стаття М.Срібної і А.Король – про талановиту мисткиню Наталію Юзефович, чий творчий доробок був покладений в організацію картинної галереї її імені. 
Готується до ювілею ще один художній заклад Кременчука – дитяча художня школа ім.О.Д.Литовченка. Як відзначає Р.Озерна у публікації про КДХШ, за 45 років існування школа випустила близько 1600 учнів, із яких майже 50 % вступають до профільних спеціальних навчальних закладів.
З теплом згадують колишні випускники роки шкільного навчання, своїх учителів, - а педагогічний колектив школи складається тільки з досвідчених майстрів з вищою професійною освітою. Читач журналу відкриє для себе постать Шалви Алійовича Корідзе – живописця, одного з найкращих монументалістів міста і країни. Про напрямки його творчості, про подеколи трагічну історію монументального спадку Майстра розповідає у своїй публікації мистецтвознавець С.Щука. 

І ще одна стаття написана поважним полтавським мистецтвознавцем В.Ханком. Автор присвячує її кременчуцькому графіку і педагогу Анатолію Дяченко, якого вважає одним з найталановитіших українських графіків ХХ ст. Особливий наголос у статті В.Ханко робить на незакінченому проектові митця – циклі ілюстрацій до поеми «Енеїда» І.Котляревського. Отже, повноводний мистецький шлях міста уперше так широко висвітлений у поважному періодичному виданні країни. Кременчук вартий такої уваги з боку авторитетного журналу і його багатотисячної армії читачів. 


І ще одна новина для всіх прихильників творчості прекрасної художниці, директора Кременчуцької міської картинної галереї Оксани Бойко. До відділу мистецтв надійшла книга американського автора Генрі ван Дайка «Зірка ще одного мудреця». Це казка-притча про події, які почалися в час народження Ісуса, і вплелись у ціле життя героя книги. Ілюстратором цього видання є кременчуцька художниця Оксана Бойко. Вперше ми побачимо нову сторону її таланту – мистецтво книжкової графіки.


Тож, завітайте до відділу мистецтв Центральної міської бібліотеки, аби ознайомитись з новинками:

Бойко О. Мистецьке об'єднання «Зелений острів» та його живописні континенти // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.96
Бойко О. Життя, осяяне любов'ю: Василь Вакуленко й об'єднання художників та майстрів декоративно-ужиткового мистецтва «Творчість» // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.105
Дайк Генрі ван. Зірка ще одного мудреця [Текст] / Генрі ван Дайк. – [Одеса]: Видавництво фонду послання Грааля, [2018]. – 40 с.
Король А., Срібна М. «Я залишила вам Україну»: 16 років діяльності картинної галереї Наталії Юзефович // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.108
Озерна Р. Венозна кров у карміновому спалаху // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.102
Родін А., Озерна Р. Сформована реальність: Кременчуцька дитяча художня школа ім.О.Д.Литовченка // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.106
Срібна М. Творчий оазис Кременчука // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.104
Ханко В. Графічні розмисли Анатолія Дяченка // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.55
Шуляк Т. Об'єднання «Нова провінція» // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.99
Щука С. Кременчук: славетний погляд крізь історію // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.93
Щука С. Вохриста осінь обпаленої душі (збережений і зниклий спадок художника-монументаліста Шалви Корідзе) // Образотворче мистецтво. – 2018. - № 3. – С.100