Місія бібліотеки - забезпечення якісним обслуговуванням громади міста
Показ дописів із міткою "Білозірка". Показати всі дописи
Показ дописів із міткою "Білозірка". Показати всі дописи

середа, 16 березня 2016 р.

Кохання і подвиг Білозірки
15 березня у затишній вітальні відділу мистецтв ЦМБ ім.М.Горького тепло вітали нашого земляка - поета, прозаїка,  драматурга, художника, члена міської Кременчуцької спілки літераторів "Славутич" Сергія Коломійця з презентацією його поеми-феєрії "Білозірка".
Завжди і всюди, навіть у маленьких селищах, є люди, що за покликом серця пишуть вірші, або прозу. Хтось пише для себе, близких і друзів, комусь вдажться опубликовати свої твори, а дехто досягае на ниві літератури чималих успіхів. Можна працювати педагогом, медиком, або інженером, але обдаровану людину все одно колись покличе Творчість. І захопить вона так, що заради неї можна змінити свій фах і почати торувати дорогу у досі незвіданому світі Слова.
Так сталось і з нашим гостем. Сергій Коломієць одержав освіту у закладах, аж ніяк не пов'язаних із гуманітарними дисциплінами: Комсомольському гірнично-металургійному технікумі, Полтавській сільськогосподарській академії. За розподілом потрапив у село Бутенки Кобеляцького району головним зоотехніком колгоспу. Після розпаду колгоспу не цурась жодної праці, аби вижити. Можливо, саме ця обставина і стала поштовхом для письменництва і малювання: організація аматорського театру, створення і постановка п'єс, у яких грав головні ролі; персональні виставки картин у Полтаві і Кобеляках.
У життєвому досвіді також праця режисером народного театру, керівництво дитячою художньою студією. Наразі Сергій Аркадійович працює керівником гуртків "Образотворче мистецтво" й "Етнографія" у сільських школах району. Пише вірші, пісні, поеми, малює картини, знімає фільми. У 2011р. на Першому міжнародному українському літературному конкурсі "Козацька балачка" його драма-містерія "Переволочна" здобула першу премію.
Про що ж поема "Білозірка"? Як окреслити безмежне? Тут - і легендарні прадавні часи, сучасність і майбутнє, міфологія і казковий світ давніх слов'ян, і цілісність природного і людського в людині, і боротьба за добро, кохання, велич і людяність людського духу. Твором своїм автор стверджує, що вибороти своє право на волю і щастя може і повинна кожна людина, у якій закладена любов і гармонія Всесвіту.
Автора щиро вітали колеги літератори - члени Кременчуцької спілки літераторів "Славутич" Л.М.Коваленко, Б.М.Кулик, голова кременчуцького осередку Національної спілки журналістів України Ф.О.Чужа. Із захопленням ділилася своїми враженнями від прочитаної поеми голова кременчуцької спілки "Просвіта" М.Г.Усцова. Фрагменти поеми декламували студентки Кременчуцького медичного коледжу  Катерина Хілобок і Анастасія Погрібняк, бібліотекар Вікторія Старкова.
Ніжну мелодію "Веснянки" грав учень ДМШ № 1 ім.П.Чайковського Захар Ігошкін. "Білозірка" - не просто красива казка про переможне кохання. Сподіваємось, що читачі цього твору осягнуть його найголовнішу ідею: людина, у душі якої живе велика любов до людей, Землі, Батьківщини, здатна перемогти зло і зробити  світ гармонійним і прекрасним. 

Бажаючі прочитати поему знайдуть її примірник у відділі мистецтв ЦМБ ім.М.Горького.

Шиндіна О.П.,завідуюча відділом мистецтв ЦМБ ім.М.Горького

четвер, 17 грудня 2015 р.

CЕРГІЙ КОЛОМІЄЦЬ. "БІЛОЗІРКА"

":

До відділу мистецтв ЦМБ ім.М.Горького надійшло нове видання - книга Сергія Коломійця "Білозірка". Книгу автор люб'язно подарував користувачам бібліотеки. Ми публікуємо відгук  голови Кременчуцької міської організації Національної спілки журналістів України Федора Олексійовича Чужі на цей твір:

"Уже сам «заспів» вводить читача до «таїни» змісту чи то пак серцевини всієї поеми:
Орда насувалась хмарою, в країну
І числа не мала, не знала зупину.
Палила, губила людей і природу – 
Білозірка встала на захист народу.

Немає сумніву, що поетичне слово автора визріло в душі, як зерня в колосі, бо наповнювалося із криниці української історії, де владокнязювало стійке ставлення людини до явищ дійсності, настояних на коренях національних почуттів великої синівської любові до рідної землі, а тому події життя стали для нього джерелом його переживання.
Дух книги піднімає до життєвих висот справжні почуття людини і вічні теми нашого земного існування. При цьому – і це надзвичайно важливо! – чи не кожний рядок твору перейнятий душевним переживанням змін нашої історії, що є характерною рисою кожного українця. У книзі репрезентовано авторську спробу занурення у духовні вартості людини, від чого читач, мов роса на долоні, не раз перебуватиме у світі світла й любові. 
Поема-феєрія «Білозірка» – це високохудожня, яскрава, прониклива розповідь про головну її героїню – захисницю рідної землі, яка живе і творить на фоні народознавства, народних традицій та багатобарвної природи, де тихо тчеться тканина з вітрів і рівнин та життєвої правди земного буття. Справді, якщо уважно «доторкнутися» до «живої тканини» твору, то відчуємо вплив на автора-дослідника чи не всього калейдоскопу українського вінка-року, сплетеного зі свят, обрядів, звичаїв та вірувань народу. Тут на Святвечір селом котить коляда, на Стрітення зима ховає кожухи, а на Благовіщення світло молитов палиться на землі. За ними приходить Великдень величавий, затим Зелені свята, Купало «дійством час ростить», потім відзначають Спаса, а ще далі, коли підходив час гуляти весілля на Покрову, «осінь мішає кольори», а за ним відзначають і Введіння Пресвятої Богородиці.. І так по колу…
Щодалі гортаєш сторінки твору, то дзвінкіше гучать струни далини століть. До того ж тут варто говорити про вміння автора знаходити найстигліший і найсоковитіший спосіб вислову, тим самим залучати читача до максимального ефекту його «вживання» в тему до такої межі, коли той немовби розчиняється у полі подій, стає їх активним учасником, вростає в глибину процесу і мимохіть переноситься з реальності текстової в реальність життя. Складається враження, що ти відчуваєш себе співучасником розмов героїв, а заодно ніби долаєш часову і художню відстань.
Читачеві лишається лише зібрати листя років під куполом пам’яті, аби все упорядкувати та ще й ще раз торкнутися сивої давнини. Крім того, твір побудовано автором так, що читач не може не помітити як яскравішає зерно його думок. С. Коломієць характеризує кожного героя, кожен образ такими фарбами, таким динамічним діапазоном, від чого зростають не тільки значення його поетичного рівня, але й обсяг власного поетичного і громадянського голосу.
У поемі акцентується увага на «чистих берегах» морально-етичних проблем, які пов’язані з особливістю історії, часу, в якому випало жити героям. Мабуть, саме тому автор з такою бережливістю просіває золоте тепло виболених слів кольорами зворушливого навколишнього світу, де саме життя – гармонія природи, і де «Природа має спільну мову, / Потрібно слухати слова: / І шепіт трав, і шум діброви, / Розмову хвиль, і спокій дна». Для нього, може, і є що краще, та нема дорожчого за його ріднокрай. Саме тому в поемі-феєрії – як жанрі – вживаються й інші надзвичайно цінні жанри – літературне краєзнавство та народознавство, чим автор підтвердив нерозривність взаємопоєднаності й взаємопереплетеності навколишнього світу. 
Твір Сергія Коломійця – це ще й енциклопедія побуту нашого народу, його традицій, звичаїв, обрядів, які викладені просто й доступно, неначе й сам перебуваєш серед його героїв, які ведуть тебе або в дитинство, що радістю омите, або до відблисків минулого життя. «Кожуха кинувши на плечі, / Узувши биті повстяки, / Дівчина вийшла у свят-вечір / Помилуватись на зірки». І ще: «Свят-вечір хай у двір заходить, / Добром наповнює оселю, / Багатство й щастя вам приносить, / Прийміть і ви мене з кутею». Слід додати, що зміст книги, її філософія – то своєрідна подорож у минуле нації, яка заглиблює у роздуми й водночас формує вміння бачити й відчувати голоси сердець, наповнених радістю й великим болем. Тут відчуваєш не тільки посилене відчуття національної індивідуальності, а й власне місце в середовищі земному.
Поема-феєрія «Білозірка» – це твір і про велике кохання, де закоханим – Іванові та Білозірці – навіть Сирин – віщий птах мовив: «Кохання – скарб, це точно...» У поемі читаємо: 

Запала тиша, ніч тривала.
Округу Місяць колисав.
Лиш Білозірка сну не мала.
Любові промінь оживав…


А вже по деякім часі надибуємо й такі слова:

Удвох посеред зорецвіту
Кружляли в квітах, у зірках, 
Нектар любовний первоцвіту
Збирали мовчки на вустах.


Утім, не все, що автор хотів сказати, перелилось в слова. Однак і те, що поза ними то обпікає, а то солодить душу, від чого та виходить із затіненої тіні й уже гукає-кличе власний дух до краси. Тут усе – «від неба і до хлібних знаків», наче білясебні дверці, відкриває шлях до мовоформи, мови величі, мови краси. Недарма ж автор вкладає у вуста Старця, «… що душу й мову, – / ці святині, / – Ростити треба все життя». Загалом же у автора слово і краса в суть свою задивлені з такою силою, що наче ті кларнети, які сурмлять навколишньому світу.
Наш земляк Сергій Коломієць своєю черговою роботою досить вдало оживлює і доль мінливе стоголосся, і миті й вічності нашої української історії, чим уже заслужив пошанівок і в серцях небесних, і в душах тих, хто любить і захищає свою державу сьогодні: «Той буде вірний стороні, / Котра його в степах родила, / Той збереже душі пісні, / Яких земля його навчила. / В тяжку хвилину захистить / Він рідний край свого народу. / Хай слово це у світ летить, / В серцях зростить красу і вроду!» 
Він ніби закликає усіх нас пам’ятати, хто ми є й не губитися в порохні агоній та образ особистісно й національно. Без сумніву, за наявності такої якості у нового покоління українців, можна бути певним, що людина триматиметься батьківських основ виховання й буде жити за принципами людської совісті. 
Слід додати, що від прочитаного віє неповторною животворністю слова, яке торкається світу, як чаші з причастям – надто близько тут усе до серця. Тому й не просто мандрувати стежками поеми разом з головною героїнею – Білозіркою, яка «защасливлює» читача у настроєвих почуттях. Але в будь-якому випадку незгасна зоря Білозірки ще довго світитиме тим, чиї душі чутливі до тембру слова й мелодії часу, аби знамена нової епохи шуміли угорі.
Мені випало читати не один твір Сергія Аркадійовича, отож, через своє світосприйняття його текстів вивчав «мелодії» думок і почуттів, замальовував характерні деталі письма автора, тим самим осмислював поета як явище в літературно-мистецькому житті полтавського краю. Звідси маю зробити висновок: воно, життя, добре знає свою справу, тому й вклало в руку щирій людині щедрої душі і багатого творчого інтелекту, талановитому і працьовитому майстру слова золоте перо, щоб те слово повсякчас набувало ограненого блиску.
І насамкінець. Книга добре ілюстрована тематичними роботами талановитої полтавської художниці Алли Голик, які додали виданню не тільки яскравих барв, але й спонукають до споглядання за діями героїв книги уже через зображені образи".

Федір Чужа, член спілки літераторів «Славутич», голова Кременчуцької міської організації НСЖУ